ukraina-zagrozuФахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони в першій половині лютого 2017 року.

 

Кардинальне загострення військової ситуації на Донбасі стало свідченням того, що війна триває за логікою, часто відмінною від «модальностей» політико-дипломатичного процесу в Мінську. Хоч активна фаза боїв не поновлювалася з лютого 2015, але позиційне протистояння тривало, регулярно спалахуючи на околицях Авдіївки, Маріуполя та на Світлодарській дузі.

 

Зважаючи на те, що вогневий контакт із ворогом на цій ділянці фронту відбувався мало не щодня, загострення ситуації навколо Авдіївської промзони могло так і залишитись черговим малопомітним для широкого загалу епізодом «окопної війни». Однак безпрецедентно потужні артобстріли російської артилерії житлових районів Авдіївки в рази підвищили градус протистояння і привернули увагу світової спільноти до ситуації на сході нашої держави.

 

Справді, такої активності російських військ у Донбасі не було з 2015 року. Лише з 29 січня по 2 лютого у боях загинуло 11 українських бійців та ще 66 отримали поранення. При цьому за січень 2017 року 18 військовослужбовців ЗСУ віддали своє життя за український Донбас. Що ж до жертв серед мирного населення, то за інформацією першого заступника голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Олександра Хуга, від початку загострення боїв до 9 лютого 41 мирний житель отримав поранення, 9 загинули. При цьому, окрім власне Авдіївки зберігається загроза широкого наступу бойовиків на Світлодарській дузі, а північно-західний напрямок від Маріуполя ОБСЄ знову визначає «гарячою точкою».

 

132378

 

Причини загострення протистояння мають чітко окреслені воєнний та геополітичний аспекти.

 

Перший, воєнний, аспект полягає в тому, що в результаті контрнаступу в районі Авдіївської промзони підрозділи ЗСУ впритул наблизилися до дороги, яка веде до окупованого міста Ясинувата. Це дає українській армії тактичну перевагу у театрі локальних бойових дій, адже в результаті повзучого наступу в січні, окуповані бойовиками Докучаєвськ та Горлівка фактично опинилися в напівкільці ЗСУ. При цьому варто відзначити, що тактика "повзучого наступу", яку застосовує ЗСУ у відповідь на постійні провокації бойовиків, має на меті повернення територій, які у відповідності до Мінських угод мають перебувати під контролем Києва, але через нехтування домовленостями російською стороною і досі знаходяться під окупацією.

 

Не менш важливим є міжнародний контекст боїв під Авдіївкою. Останнім часом, намагаючись «не мытьем, так катаньем» (не києм, то палицею) переконати Захід пом’якшити санкційну політику, Кремль діє у питанні Донбасу переважно в політико-дипломатичній площині. Російське керівництво, вочевидь, не забуває про неписану аксіому – дипломатія має бути підкріплена військовою силою. Тому активізацію бойових дій варто розглядати, в тому числі, як спробу Кремля нагадати Заходу, що в Білокам’яній досі тримають руку на воєнному важелі. Тож не дивно, що у такий спосіб Росія посилює свої позиці напередодні переговорів у форматі «нормандської четвірки», які мають зібратись на рівні міністрів закордонних справ 16-17 лютого у Бонні з ініціативи Зігмара Габріеля, нового глави МЗС Німеччини. Останній, до речі, в ефірі телеканалу ARD, коментуючи ситуацію в Авдіївці поклав відповідальність на обох учасників конфлікту.

 

У цьому контексті цілком предметну тривогу з приводу позиції наших європейських союзників викликає заява посла Німеччини в Україні про допустимість проведення виборів на Донбасі у присутності російських військ. Насправді така позиція суперечить не лише Мінським домовленостям, але й демократичним цінностям, дотримання яких Брюссель ставить перед Києвом як умову євроінтеграції України. Тому офіційна позиція МЗС Німеччини, яке після скандальних слів посла фактично солідаризувалось зі своїм представником в Україні, має стати тривожним дзвіночком для української влади.

 

З огляду на це, ЦДАКР констатує брак відчуття відповідальності серед ключових гравців ЄС за розвиток подій в Україні. До того ж повна або часткова зміна еліт внаслідок виборів у поточному році лише посилить цю тенденцію. Примус до одностороннього виконання Україною положень Мінська ззовні призведе до посилення опору всередині України, що, у свою чергу, дестабілізує внутрішньополітичну ситуацію і зруйнує хитку конструкцію мирного процесу.

 

Тож в умовах, коли у Києва цілком об’єктивно немає достатнього ресурсу, щоб переграти Кремль на міжнародній арені, єдина можливість одночасно зберегти позиції на воєнному і дипломатичному фронтах - ефективна реформа сектору безпеки та реальна, а не декларативна, боротьба з корупцією.

 

Враховуючи те, що ескалація розпочалась за лічені години після телефонної розмови Трампа і Путіна, ми можемо не без підстав визначити головною причиною загострення ситуації на Донбасі - спробу Кремля прозондувати реакцію нової адміністрації США. Фактично слова прес-секретаря президента Росії Дмитра Пєскова, підтверджують вищевказані причини ескалації: «Що стосується нинішнього загострення на лінії розмежування, то, напевно, це зайвий привід для якнайшвидшого поновлення діалогу та співпраці між Росією та США, у тому числі в інтересах вирішення розв'язання українського вузла».

 

Серед інших причин поновлення активних боїв у районі Авдіївки - тиск на українську бізнес еліту пов’язану з Донбасом, яка зберігає формальну лояльність до Києва. Фінансова неспроможність сепаратистських «республік», які третій рік поспіль підгодовуються з російського бюджету, змушує РФ шукати варіанти самоокупності своїх проектів на Сході України. Нещодавно ЛДНР висунули ультиматум – якщо до 31 березня великі промислові підприємства, які працюють під українською юрисдикцією, не почнуть платити податки і збори до «бюджетів» сепаратистських утворень, на ці підприємства зайде «тимчасова державна адміністрація» бойовиків.

 

Закономірно, що підвищення економічної суб'єктності ЛДНР неможливе без зачистки місцевого криміналітету та одіозних ватажків, які з початку війни контролюють фінансові потоки і розподіл російської «гуманітарної допомоги». Протягом лише одного місяця були фізично усунені колишній лідер сепаратистів Луганщини Валерій Болотов, начальник управління «Народної міліції ЛНР» Олег Анащенко та командир батальйону «Сомалі» Гіві. Враховуючи вагомість медійного образу в інформаційній війні останнього, з Москви вже поспішили прислати зручну заміну – письменника-українофоба Захара Прилєпіна, який став заступником командира одного з батальйонів ДНР.

 

Загалом, експерти ЦДАКР вважають, що до саміту G20, який відбудеться 17 лютого в Німеччині, військова ситуація на Донбасі залишатиметься відносно стабільною. Втім, анонсована зустріч Путіна і Трампа на полях саміту не стане визначальною для нинішнього етапу війни, оскільки новообраний президент США наразі не має сформованої стратегії щодо України. При цьому Кремль продовжить залучати паралельні канали впливу на прийняття Києвом важливих рішень. Тримаючи ситуацію на спусковому гачку війни, Кремль продовжить вирівнювати політичний фасад ЛДНР з метою створення ілюзії можливості реінтеграції окупованих території до України на своїх умовах.

 

Виклики для України на міжнародній арені. Візит президента України до США

 

На початку лютого 2017 року увага світової спільноти головним чином була прикута до перших кроків нової адміністрації Білого дому. Чи не найбільш резонансною стала історія з указом, який забороняє в’їзд до США громадянам семи мусульманських країн та сирійським біженцям. Наразі документ не пройшов крізь сито судової системи – його дія була призупинена. Епопея, яка розгорнулась довкола антиміграційної ініціативи Трампа, засвідчує, що система стримувань і противаг амортизуватиме надміру різкі рухи нового господаря Вашингтону.

 

За аналогією, варто зауважити, що роль механізму запобіжника у зовнішній політиці США належить Конгресу. Так, стосовно одного з найбільш болючих для України питань у світлі передвиборних заяв Трампа – зняття санкцій з Росії у федеральному законодавчому органі Сполучених Штатів зберігається абсолютний консенсус між республіканцями і демократами. Зокрема, керівництво республіканців - спікер Палати представників Пол Раян і лідер сенатської більшості Мітч Макконнелл, застерегли президента Трампа проти пом’якшення санкцій.

 

Більше того, найближчим часом на дипломатичних теренах Україні слід докласти максимум зусиль до консолідації позиції американських парламентарів обох Палат навколо законопроекту про закріплення санкцій на законодавчому рівні (минулого року аналогічний законопроект так і не був поставлений на голосування в Сенаті), а також Акту «The Russia Sanctions Review Act», який унеможливить будь-яке пом'якшення санкцій проти РФ без згоди конгресменів.

 

Однак перспективи ухвалення цих законопроектів залишаються невизначеними. Тому Україні, безумовно, не варто заколисувати себе фактом, що більшість Конгресу залишається на проукраїнських позиціях. Першочергове і стратегічне завдання Банкової - налагодження надійної комунікації з новою адміністрацією Білого Дому, яка займає більш стриману позицію у питанні санкцій проти Росії.

 

Телефонна розмова Трампа з Порошенком, звісно, стала позитивним сигналом відкритості нового президента США до діалогу з українською владою, однак це лише початок боротьби за вплив на позицію Вашингтону. І хоча міністр закордонних справ України Павло Клімкін днями заявив, що під час розмови з Порошенком «…з боку американського президента звучали дуже глибокі питання, які свідчать, що він знав факти», сам Трамп наступного дня після розмови з Порошенком в інтерв'ю телеканалу Fox News заявив, що в реальній ситуації в Україні йому ще належить розібратися: «Ми не знаємо достеменно про те, що там відбувається». Станом на сьогодні, у Трампа утримуються від критики Росії за ескалацію в Авдіївці - зі сторони Білого дому не прозвучало жодних звинувачень на адресу Росії у порушенні перемир'я, так само як і бодай скупих слів підтримки України.

 

Тож, незважаючи на певні обнадійливі сигнали, як от заява постійного представника США в ООН Ніккі Гейлі на засіданні Радбезу ООН щодо ситуації в Авдіївці, у якій засуджується російська агресія проти України і стверджується, що «санкції стосовно Криму збережуться, допоки Росія не поверне півострів Україні», - в Білому домі українське питання поставлене на паузу – принаймні до того часу, поки в ході перемовин не буде напрацьовано достатній об’єм інформації про теперішні диспозиції сторін. У такій ситуації Києву не потрібно бігти поперед воза, а навпаки, ґрунтовно підготувати пакет пропозицій, які переконають Трампа, що допомога Україні – це стратегічний інтерес США.

 

Саме в такому руслі має здійснюватись підготовка запланованого на кінець лютого офіційного візиту президента України до Вашингтону. Відомо, що над пакетом економічних пропозицій сьогодні вже працює Борис Ложкін. Україна може зацікавити США такими галузями як атомна енергетика, сфера нафто- та газовидобування, банківсько-фінансовий сектор, венчурний капітал, ІТ-сфера та креативна економіка.

 

ЦДАКР, у свою чергу, наголошує, що при цьому не слід залишати осторонь питання військово-технічної співпраці. За президентства Барака Обами, незважаючи на визнання російської агресії та важливості місця України в європейській архітектурі безпеки, Київ так і не отримав ані Угоду про взаємну оборону (за аналогією з тими, що були підписані з країнами Південно-Східної Азії), ані статус основного союзника поза НАТО (MNNA).

 

За даними Агенції Міністерства оборони США зі співпраці в сфері безпеки і оборони, наразі реалізуються три програми допомоги Україні у сфері безпеки: Ініціатива з забезпечення європейської безпеки (ERI) - основна увага приділяється створенню нового покоління українських сил спеціальних операцій; Ініціатива з надання Україні допомоги у сфері безпеки (USAI) - передбачає надання ЗСУ допомоги, зокрема: інструкторів, обладнання, нелетальної зброї, логістичну підтримку, матеріальне забезпечення тощо та Глобальний резервний фонд безпеки (Україна) (GSCF-U) - базова підготовка піхоти, а також реформування української поліції та надання допомоги у формуванні Національної гвардії.

 

Дія перших двох програм розрахована до 2020 і 2021 років відповідно, а от у рамках Глобального резервного фонду безпеки фінансування поточних проектів заплановане лише до вересня 2017-го. Відтак, питання пролонгації діючих механізмів підтримки української обороноздатності на майбутніх переговорах Трампа і Порошенка не має залишатись осторонь.

 

Виклики для України на міжнародній арені. Перспектива перезавантаження стосунків США та Росії

 

Однак, незалежно від результатів перших дипломатичних зусиль української сторони завоювати прихильність Трампа, значний вплив на американсько-українські відносини матиме динаміка стосунків між президентами США та Росії. Навряд чи для Кремля стало великою несподіванкою те, що «новий» Трамп, якому за останній рік російська пропаганда видала авансом сотні улесливих компліментів, не поспішає зі скасуванням американських санкцій. Втім стратегічна мета Путіна - не лише скасувати санкції, а досягти визнання російської сфери впливу, до якої б повернулась Україна, залишається незмінною. З одного боку реалізація цієї стратегії передбачає перетворення України в очах Трампа у «неліквідний актив» воєнним шляхом та через внутрішньополітичну дестабілізацію. З іншого боку, в Кремлі вочевидь вважають, що для геополітичного торгу Україною необхідно «втягнути» Вашингтон у єдиний переговорний формат щодо більш пріоритетного для Сполучених Штатів регіону.

 

Певно, керуючись такою логікою Росія вже запросила представників США в Астану на друге засідання мирних переговорів по Сирії, яке призначене на 15-16 лютого. Варто зазначити, що напередодні міжсирійські переговори в Женеві, були перенесені з 8 лютого на кінець місяця. Таким чином, через «астанинський формат» Росія спробує нав’язати вигідний для неї порядок денний переговорів під егідою ООН.

 

170216 01

 

Та, незважаючи на те, що Трамп в багатьох публічних виступах відводив Росії роль головного союзника у боротьбі з ІДІЛ у Сирії, протягом найближчих місяців навряд чи варто чекати на військово-дипломатичний союз Вашингтона і Москви.

 

В першу чергу, до цього поки що не готові власне Сполучені Штати. По-перше, нова адміністрація ще не налагодила надійні контакти з країнами Перської затоки, які є важливими партнерами Білого дому по антиіділівській коаліції. По-друге, днями остаточно оформився розпад так званої «Армії завоювання», яка протистояла урядовим військам в Алеппо, на два великих ворогуючих блоки («Тахрір Аль-Шям» на чолі з «Фронтом Аль-Нусра» і об'єднання бойовиків на чолі з «Ахрар Аль-Шям»), що наразі ослаблює переговорні позиції США.

 

Відтак у питанні боротьби з ІДІЛ найбільш предметно оформлюється альянс Вашингтона і Анкари. Новий директор ЦРУ Майк Помпео в першій закордонній офіційній подорожі відвідав Анкару, де, за повідомленнями преси, обговорив із турецьким керівництвом боротьбу з терористами «Ісламської держави». Ймовірно, йдеться про планування операції звільнення столиці халіфату – Ракки, що на Північному сході Сирії. Дещо раніше в телефонній розмові цю тему вже обговорили лідери США і Туреччини. В питанні витіснення терористів ІДІЛ з цього району адміністрація Обами свого часу робила ставку на сирійських курдів, які контролюють підходи до Ракки. Ердоган же видавався демократам ненадійним союзником після його звинувачень США у підтримці спроби держперевороту і небажанні видати Анкарі Фетуллаха Гюлена.

 

Але нова адміністрація, схоже, збирається кардинально переглянути стратегію попередника Трампа і планує зробити Туреччину союзницею. З огляду на те, що обидві країни зацікавлені у перезавантаженні стосунків, які зіпсувалися в останні місяці президентства Обами, можна припустити що Анкара менш наполегливо наполягатиме на видачі проповідника Гюлена. Вашингтон, в свою чергу, згорне підтримку курдських підрозділів, закриватиме очі на порушення прав людини в Туреччині і закручування гайок напередодні конституційного референдуму 16 квітня щодо поправок, які посилюють владу президента Ердогана.

 

Таким чином, нинішній мезальянс Росії та Туреччини може невдовзі дати серйозну тріщину, адже новий геополітичний маневр Ердогана неодмінно викличе невдоволення в Дамаску і Тегерані.

 

Навряд чи у середньостроковій перспективі сформується консенсус Росії та США і щодо Ірану. Адміністрація Трампа уже ввела санкції проти посадових осіб іранських кампаній і анонсує денонсацію Ядерної угоди, а міністр оборони США Джеймс Меттіс відкрито назвав Іран «головним спонсором тероризму в світі». Однак ворожа політика щодо Тегерану, означатиме втрату Кремлем не тільки важливого партнера в Сирійській кампанії, але й авторитету серед шиїтського населення регіону, що неодмінно поставить хрест на близькосхідних амбіціях Москви.

 

Зрештою, зі ще меншою ймовірністю на догоду Трампу Москва наважиться на ревізію відносин із КНР. До того ж економічний та військово-політичний потенціал Росії в Південно-Східній Азії губиться в масштабах Піднебесної. Приміром, в 2016 році серед торгівельних партнерів Китаю Росія опинилась лише на 16-й позиції. Тому орієнтація Москви на союз з Пекіном, чи з Вашингтоном практично не змінить баланс сил в регіоні.

 

До того ж вперше з’явились певні ознаки потепління між США і Китаєем. Лідери обох країн нещодавно провели першу телефонну розмову, під час якої Сі Цзіньпін отримав запевнення від Трампа у дотриманні політики «одного Китаю», тобто невизнання суверенітету Тайваню.

 

Більше того, деякі аналітики відзначають, що невдовзі між Путіним і Трампом може пробігти перша чорна кішка, якщо останній поставить ребром питання про перегляд умов Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-3) на більш вигідних для США умовах. Слід відзначити, що Трамп уже доручив голові Пентагону вивчити стан ядерних сил країни.

 

Таким чином, відкинувши пропагандистські штампи Кремля, стає очевидно, що геостратегічні інтереси Росії та США не мають точок дотику, в яких був би можливий перезапуск відносин.

 

Цього не скажеш, наприклад, про Японію. Не зважаючи на те, що до виборів Трамп неодноразово критикував Токіо через заниження курсу ієни та встановлення високих торгових бар'єрів на імпорт, які шкодять американській економіці, японський прем’єр Сіндзо Абе привіз до Вашингтону «японсько-американську ініціативу щодо розвитку зайнятості». Пакет інвестицій у високотехнологічних сферах на 450 мільярдів доларів дозволяє створити в Америці майже 700 тисяч нових робочих місць. Швидше за все, завдяки такій пропозиції японський уряд забезпечить свої інтереси в економіці.

 

Нічого подібного Москва запропонувати Трампу не може. Тому все що залишається Путіну – «перевіряти реакцію» США обстрілами Авдіївки.

 

Усвідомлюючи, що медовий місяць із адміністрацією Трампа може закінчитись, так і не розпочавшись, Кремль, готується до жорстких переговорів по низці принципових питань. Частково про це свідчить вибір найбільш ймовірної кандидатури нового посла РФ в США – заступника міністра закордонних справ Російської Федерації Анатолія Антонова, який до цього п’ять років перебував на посаді заступника міністра оборони. Антонов свого часу був провідним перемовником по СНО-3, відіграв помітну роль під час інтервенції Росії в Україну, за що опинився в санкційному списку Євросоюзу, а в 2015 році став «офіційним обличчям російської інтервенції в Сирію», оскільки провів чимало прес-конференцій з цього питання.

 

На фоні вибору такої жорсткої кандидатури посла Росії у Вашингтоні, певний дисонанс викликає список претендентів на посаду нового представника США в Москві. Так, у переліку фігурують Томас Грем та Річард Берт - прихильники геополітичної доктрини реалізму, навколо якої після розпаду біполярної системи світу гуртується чимало симпатиків політики Кремля, колишній радник виборчого штабу Трампа Картер Пейдж, інвестиційна кампанія якого займалася бізнесом в Росії і член Палати представників Конгресу США, русофіл Дана Рорабакер.

 

Виклики у площині економіки. Енергетичний аспект

 

В першій половині лютого ключовим викликом для української енергетики було питання виникнення потенційних дефіцитів вугілля, в основному антрацитових марок. Офіційна позиція влади полягає в тому, що це може мати місце внаслідок тзв. економічної блокади ОРДЛО. Проте, блокада та низка заяв представників уряду демонструють відсутність чіткої стратегії щодо вирішення залежності від антрацитових марок вугілля та готовності до прийняття вольових рішень. Залякування громадськості урядом потребою введення надзвичайних заходів у енергетиці носить явні ознаки провокування штучного медійного шуму з метою виправдання своєї надто пасивної політики щодо заміни антрациту.

 

170216 02

 

Все актуальнішим питанням для Києва стає формування чіткого і стратегічного бачення щодо інтеграційних процесів на газових ринках країн Центральної Європи. Мова йде в першу чергу про плани Польщі щодо формування на своїй території газового хабу. На початковому етапі, це стосується, зокрема, будови інтерконектору між Польщею та Україною – газопроводу довжиною 110 км по український бік кордону. Якщо цей проект Укртрансгаз вже почав реалізовувати, то невідомо, як Україна збирається використовувати інтерконектор. Лише для транспортування газу з Польщі та в зворотному напрямку, чи також для потенційного зберігання в своїх підземних сховищах сировини, яка буде торгуватися на майбутньому польському хабі? Потрібно мати на увазі, що Варшава входить у завершальну стадію формування планів щодо розбудови своїх підземних сховищ газу. Поточна потужність польських сховищ сягає лише 2,9 млрд. куб газу, але розглядається їхнє збільшення до 9 млрд. куб. В інтересах України є продемонструвати готовність Києва до співпраці з Польщею. Варшава має отримати чіткий сигнал, що, по-перше, Київ налаштований рішуче щодо побудови інтерконектора та, по-друге, Україна готова надавати Польщі на комерційній основі доступ до власних сховищ. Зволікання і пасивність в цьому плані може позбавити Україну скористатися планами сусіда.

 

Основні виклики всередині держави

 

Нещодавно президент Порошенко заявив про плани винести на референдум питання про перспективу членства України в НАТО. Позитивно оцінюючи ідею проведення плебісциту, який повинен зцементувати євроатлантичний вибір українців, ЦДАКР водночас наголошує на тому, що перспектива членства в Альянсі не може бути предметом політичних маніпуляцій. Ініціювання ж подібного референдуму без попередніх консультацій з керівництвом НАТО, без визначення конкретних заходів, які Україна повинна буде здійснити за результатами волевиявлення – наводить на висновок про банальне прагнення «зарезервувати» дану тему до президентських виборів. Наразі, більший ефект стосовно євроінтеграційних перспектив України матиме реалізація наявних механізмів реформування безпекового сектору України у відповідності до стандартів Альянсу.

 

Також ЦДАКР попереджає про зростання числа інформаційних загроз, які підривають ідею членства України в Північноатлантичному альянсі. Відсутність послідовної інформаційної стратегії держави у цій сфері створює сприятливий ґрунт для маніпуляцій громадською думкою в Україні та на міжнародній арені. Так, приміром, Фонд Віктора Пінчука ініціює обговорення гарантій для України на Мюнхенській конференції з безпеки. «За участі світових топ-фахівців обговорюватимуться питання того, якими можуть бути міжнародні гарантії для нашої країни», - зазначають в організації. У зв’язку з цим ЦДАКР нагадує, що Україна не отримає реальних гарантій безпеки від західних партнерів, доки не зможе самостійно забезпечувати власну обороноспроможність. При цьому доречно нагадати, що у довгостроковій перспективі в України немає альтернативи членству в НАТО. Ця стратегічна ціль має залишатись незмінною, незалежно від світової кон’юнктури. Також на тижні зі своїми «візіями» замирення ситуації на Донбасі виступили в пресі Сергій Льовочкін (стаття «Україна може виграти в епоху Трампа» для американського новинного журналу «U.S. News & World Report») та Сергій Тарута (план «Три основи», опублікований в тижневику Дзеркало тижня), зміст яких зводиться до обґрунтування тези про те, що запорукою миру на Сході України є реставрація місцевої влади часів режиму Януковича і урізання повноважень президента. Але окрім постулювання подібних суб’єктивних і заангажованих тез, які в своїй основі містять проросійські сентенції, в подібних проектах також часто фігурує ініціатива введення миротворців на Донбас.

 

До слова, на початку лютого заступник глави Адміністрації президента України Костянтин Єлісєєв висловив переконання, що ситуація в Авдіївці «приверне увагу до ініціативи України щодо розгортання миротворчої місії ООН на Донбасі». Принагідно, ЦДАКР відзначає, що подібні заклики до світової спільноти потребують більш детальної калькуляції доцільності та ризиків. По-перше, слід враховувати, що місія ООН вводиться резолюцією Радбезу ООН. Таким чином, Росія матиме можливість блокувати дану ініціативу. По-друге, запровадження миротворців передбачає створення буферних зон. Однак, з огляду на відсутність довіри між безпосередніми сторонами війни, а також брак зацікавленості з боку Заходу, такий сценарій сьогодні видається малоймовірним.

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

Ukrainian Arabic Chinese (Traditional) English French German Italian Portuguese Russian Spanish