83485Кінець листопаду 2016 року співпав з черговою річницею Помаранчевої революції, першого Майдану, коли український народ змінив діючу владу мирним шляхом. Це було вперше на пострадянському просторі і тому мало особливе значення. Можливо, саме це спричинило потім таку жорстку помсту режиму Януковича тим, хто вийшов на другий Майдан, сподіваючись також на мирне вирішення протистояння з владою. Але, рівно три роки назад у цей день мирним вимогам студентів-мітингувальників влада протиставила право сили. Відбулося безпричинне і невиправдано жорстоке побиття студентів, яке спричинило Революцію Гідності, третю річницю якої ми відмічаємо, віддаючи шану тим, хто поклав свої життя на вівтар Свободи.

 

21 листопада в Українському Кризовому Медіа-центрі відбулася прес-конференція на тему: «Річниця Майдану: уроки революції і погляд у майбутнє», організована Фондом «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» (ФДІ). В заході брали участь провідні експерти, представники громадянського суспільства, ЗМІ, в т.ч. Ірина Бекешкіна, директор ФДІ, Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного Фонду «Відродження», Олексій Гарань, науковий директор ФДІ, професор політології НаУКМА, Павло Кухта, заступник Голови стратегічної групи радників з питань реформ в Україні, Володимир Огризко, дипломат, міністр закордонних справ України (2007-2009 рр) та інші.

 

На заході було представлено експертне опитування, присвячене оцінкам подій на Майдані, наслідкам перемоги Революції Гідності, а також урокам на майбутнє.

 

До найбільш істотних позитивних наслідків Майдану експерти назвали відновлення європейського вектору і підписання Угоди про асоціацію з ЄС, повалення режиму Януковича, часткове «перезавантаження» владної системи завдяки «десанту» молодих депутатів та урядовців з громадянського суспільства і бізнесу, та перші кроки у боротьбі з топ-корупцією – створення НАЗК, НАБУ, антикорупційної прокуратури, запуск системи електронного декларування.

 

P1013406

 

Проте, як зазначив Олексій Гарань, проблема полягає у тому, що ці кроки закладають інституційні зміни, але результат буде не скоро, люди його зараз не відчувають. Тому поширена думка, що цілі Майдану досягнуто лише частково, адже не подолано корупцію і дуже повільно просуваються реформи. Не здійснено повного перезавантаження влади, не покарано винних в розстрілі Євромайдану або у злочинах проти країни за часів Януковича («є кого саджати за грати, але ж немає кому!»).

 

Серед ключових досягнень Майдану експерт зазначив також повернення до Конституції 2004 року, що унеможливлює побудову авторитарної моделі. Водночас, на думку експерта, залишається загроза боротьби центрів сили між собою, як після Помаранчевої революції. В умовах війни це особливо небезпечно.

 

На думку учасників дискусії, зараз революція Гідності фактично триває в іншій площині. Майдан переміщається у політику, економіку, ініціативи громадянського суспільства та майдан закордонних справ. Експерти одностайно визнали, що остаточної перемоги Майдану можливо досягти тільки через постійний тиск на систему громадянського суспільства з одного боку і західних партнерів – з іншого.

 

Більш того, на фоні війни з Росією значно погіршується економічне становище переважної більшості населення країни, що викликає невдоволення та протестні настрої, які намагаються використати в своїх цілях і агресор, і деякі політичні сили всередині країни.

 

З огляду на важливість безпекової складової, йшлося як про досягнення у цій сфері за три роки, так і про шляхи вирішення проблем, що виникли.

 

Павло Кухта зазначив, що в економічній сфері Україна «не дійшла до певної точки неповернення до минулого, але просунулася у цей бік, певно, найбільше за 25 років». Згідно з індексом VoxUkraine, спостерігається постійна тенденція до позитивних змін, хоча й дуже повільних. Експерт зауважив, що економічні проблеми і падіння рівня життя населення не можна вважати прямим наслідком Майдану – економічні проблеми накопичувалися ще з кризи 2008-2009 років.

 

Найбільш позитивним результатом експерти називають активізацію громадянського суспільства і виникнення потужного волонтерського руху у всіх сферах, від допомоги армії до експертних волонтерських організацій, які виробляють політику реформ для різних галузей. Щоправда, зауважила Ірина Бекешкіна, характерний для пересічних українців патерналізм досі зберігається, тільки зі сподівань на політичних лідерів він трансформувався у сподівання на громадянське суспільство.

 

У більш широкому історичному контексті, зазначили Олексій Гарань та Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного Фонду «Відродження», найбільш значущим результатом стало формування української політичної нації.

 

Найбільшим викликом залишається боротьба із системною корупцією, яка стримує реформи, розвиток економіки, переозброєння армії і, за великим рахунком, загрожує існуванню України, як незалежної держави. Як вважає Ірина Бекешкіна, потрібно змінювати систему, людей, для тиску на владу необхідно залучати громадянське суспільство і міжнародних партнерів.

 

Експерти виключають проведення найближчим часом дострокових парламентських виборів, незважаючи на неоднозначне відношення до цього в українському політикумі. В той же час, не можна виключати протестних настроїв населення з певних питань, адже підстави для цього, на жаль, зберігаються.

 

Безумовною перемогою української дипломатії є той факт, що ПАРЄ і 3-й комітет Генеральної Асамблеї ООН у листопаді п.р. визнали Росію державою-агресором, а Крим — тимчасово окупованою РФ територією України. В останньому випадку документ підтримали 73 країни, а Білорусь намагалася заблокувати голосування. В результаті за резолюцію віддали свої голоси представники 73-х країн, 23 висловились проти, 76 (головним чином, мусульманські країни) утримались. Як відомо, проти голосували такі країни, як: Ангола, Вірменія, Білорусь, Болівія, Бурунді, Камбоджа, Китай, Коморські Острови, Куба, Північна Корея, Еритрея, Індія, Іран, Казахстан, Нікарагуа, Росія, Сербія, Південна Африка, Судан, Сирія, Узбекистан, Венесуела, Зімбабве.

 

Так, насправді важливо, що резолюцію прийняли більшістю голосів. Проте, перелік країн, що голосували проти, дає підстави вважати, що українській дипломатії слід ще активніше працювати як з країнами, що підтримали резолюцію, так і з тими, що утрималися або ж навіть висловилися проти неї. Адже у грудні 2016 року ухвалена резолюція має бути затверджена на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.

 

Дипломатична перемога в ООН має бути закріплена і максимально використана в подальшому в інтересах України для створення антипутінської міжнародної коаліції, покарання агресора, звільнення окупованих територій і відновлення територіальної цілісності нашої держави.

 

Як вважає Володимир Огризко, подальша підтримка західних партнерів залежатиме від реалізації реформ. Основне завдання для України на міжнародній арені – перехід від реактивної зовнішньої політики до проактивної. Ми повинні формувати свій порядок денний, який вигідний Україні. Ми повинні чітко і ясно сказати нашим гарантам, що ми вимагаємо двосторонніх безпекових угод і реальної, практичної військової допомоги. Дипломат підкреслив, що: «Будапештський меморандум підписували не другі секретарі, а президенти – це документ найвищої політичної ваги».

 

Ми маємо Угоду про асоціацію з ЄС, це потужний інструмент, який маємо використати на нашу користь у випадку будь-якої спроби тиску з боку Заходу, як такого, в обличчі того ж ЄС, який постійно зволікає з ефективною підтримкою України на шляху євроінтеграції. За словами Олексія Гараня, це свідчить про відсутність в ЄС особливого бажання підтримати Україну, наприклад, під приводом досягнення стабільності. Проте, зазначив експерт, якщо на Заході захочуть мати в Україні стабільність «а ля Янукович», наступного разу російські танки доведеться зупиняти вже в країнах ЄС.

 

Що стосується мінських домовленостей, експерт зазначив наступне. Україна до цього часу нічим не поступила РФ, ці домовленості варто розглядати не лише в якості невигідного Україні інструменту міжнародного тиску, але і в рамках великої геополітичної гри, де усі сторони переслідують власні інтереси, добре розуміючи неможливість виконання цих домовленостей у повному обсязі. Україна за великим рахунком знаходиться в позиції очікування. Сьогодні йдеться вже не про силу агресора, як такого, а про слабкість його жертви. Отже, українська сторона об’єктивно зацікавлена в тому, аби виграти час, здійснити комплекс реформ і поступово переходити до вирішення питань де окупації Донбасу і Криму.

 

Альтернативи мінському процесу дійсно поки немає, адже вони дозволяють поки що тиснути на агресора за невиконання ним зазначених домовленостей. Більш того, зазначали експерти, можливий вихід України з мінського процесу, до якого нас підштовхує Кремль, матиме наслідком зняття санкцій з агресора і буде лише на користь РФ. Як зазначалося, слабкість України можна подолати лише за умов подолання системної корупції, зростання економіки і створення сучасних сильних ЗС, оснащених найсучаснішими видами озброєнь. А тоді вже можна говорити нашим партнерам про те, влаштовують нас мінські домовленості чи ні.

 

Україні в питаннях власної безпеки не варто покладатися на те, що хтось із зовні вирішить наші проблеми-ми самі, перш за усе, громадянське суспільство, маємо дбати про розвиток безпекової складової. Сильна економіка означатиме можливість розбудови сильної армії, а відтак, і зменшення ризиків зовнішньої агресії. З огляду на геополітичні зміни, що відбуваються у світі, варто прискорити проведення реформ, боротьбу з корупцією тощо.

 

Сподівання українців на допомогу з боку США, при усій важливості, виявилися завищеними, летальної зброї Україна так і не отримала, перспектив вступу до НАТО, попри безпрецедентну підтримку її Альянсом на Варшавському саміті влітку п.р., також. Не виправдалися і сподівання щодо можливості отримання статусу головного союзника США поза межами НАТО. Причиною цього не є лише реальні недоліки власної української політики, але й очевидне небажання американської адміністрації реально підтримати Україну всупереч власним відносинам з РФ. Якщо звернути увагу на перелік країн, яким Вашингтон надав такий статус, це становиться очевидним. За часів президентства «миротворця» Обами статус особливих союзників США поза НАТО отримали лише Афганістан (2012 р) і Туніс (2015 р), де американська адміністрація, очевидно, не вбачає жодної з проблем, що на її думку існують в Україні.

 

Щоправда, 11 грудня 2014 р Сенат США схвалив законопроект про підтримку свободи України, внесений до Конгресу ще у вересні, одразу після вторгнення російської армії в Україну в районі Іловайська. Але через позицію того ж президента Обами, цей законопроект, на жаль, так і не перетворився на закон США.

 

Також не можна передбачити подальшу долю важливого для нас законопроекту «The STAND for Ukraine Act» на підтримку України, прийнятого Конгресом США у вересні 2016 р. Для України критично важливим було б прийняття цього закону до січня 2017 року. Проте, Сенат США, просто не встигає розглянути законопроект, а діючий «президент-миротворець» США навряд чи його підпише. Тому, якою буде подальша доля цього законопроекту, розробленого спільно за участі як демократів, так і республіканців, зараз сказати важко.

 

Володимир ЗАБЛОЦЬКИЙ

 

2013.12.15 Euromaidan Kiev Ukraine 36

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues