VPK Сьогодні воєнно-економічне та військово-технічне забезпечення воєнної безпеки держави безпосередньо залежить від оборонно-промислового комплексу країни. В цілому оборонно-промисловий комплекс (ОПК) України функціонує, але він не має змоги задовольнити потреби Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань у сучасному озброєнні та військовій техніці в умовах проведення антитерористичної операції, в особливий період, а також для забезпечення обороноздатності країни у мирний час, що загрожує національній безпеці. Тож, існує нагальна потреба у виправленні ситуації і роль приватних підприємств, що можуть зробити свій внесок в підсилення обороноздатності держави тут може бути ключовою.

 

ОПК України - момент істини…

 

Матеріальна шкода, яку заподіяла Російська Федерація Україні внаслідок знищення підприємств оборонно-промислового комплексу у Донецькій та Луганській областях, а також «націоналізація» та незаконне вилучення державного майна в Автономній Республіці Крим і м. Севастополі є одними з важливих факторів, які не дали змоги підприємствам оборонно-промислового комплексу забезпечити Збройні Сили, інші утворені відповідно до законів військові формування необхідним озброєнням та військовою технікою.

 

Крім того сам ОПК працює незадовільно. Причинами цього є:

високий рівень фізичного і морального зносу основних виробничих фондів, структурна деформація та незбалансованість оборонно-промислового комплексу, низька ефективність

використання науково-виробничої бази;

неефективність діючої системи управління оборонно-промисловим комплексом;

незавершеність реформування оборонно-промислового комплексу;

недосконалість нормативно-правового забезпечення у сфері функціонування оборонно-промислового комплексу;

втрата провідної ролі наукових досліджень у розробленні та впровадженні сучасних технологій виробництва озброєння та військової техніки;

низький рівень продуктивності праці, значна енергомісткість виробництв, відставання в технологічному розвитку від провідних держав світу;

відсутність замкнутих технологічних циклів виробництва значної частини видів озброєння та військової техніки;

незадовільний рівень фінансування з державного бюджету заходів щодо розвитку оборонно-промислового комплексу;

втрата коопераційних зв’язків з Російською Федерацією, що зумовило необхідність термінового розв’язання проблеми мінімізації імпортозалежності;

залежність ракетно-космічної промисловості, авіа-, судно-, двигунобудування, радіоелектроніки від імпорту комплектуючих виробів і матеріалів;

невизначеність на державному рівні пріоритетів військово-технічної та оборонно-промислової політики, військово-технічного співробітництва;

незадовільний стан забезпечення підприємств оборонно-промислового комплексу висококваліфікованими робітничими, технічними та інженерними кадрами.

 

Державна цільова програма реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2020 року повинна вирішити вказані проблеми.

 

Але існує ще проблема, яка повинна порушитись на високому рівні – це створення нового механізму управління військовою економікою. Мова йде про те щоб не тільки модернізувати ОПК, але й залучати державні, підприємства, які не увійшли до ОПК, приватні та зарубіжні підприємства до виконання державного оборонного замовлення, як виконавців, співвиконавців робіт та послуг. Приватні підприємства у системі воєнної безпеки поки, що відіграють другорядну роль.

 

Інститутом стратегічних досліджень у 2013 році виконана науково-дослідна робота №16 – «Стратегічні пріоритети інституційного розвитку сектору безпеки і оборони України», де досліджено проблемні питання у сфері правового забезпечення трансформації і подальшого розвитку національної воєнної промисловості, що є одним із пріоритетів інституційного забезпечення військової реформи та розвитку Збройних Сил України. Також обґрунтовано та запропоновано рекомендації стосовно доопрацювання низки проектів законів, стратегій, державних програм, інших нормативно-правових актів, які стосуються реформування та розвитку воєнної промисловості, створення і виробництва озброєння, військової та спеціальної техніки, здійснення міжнародного військово-технічного співробітництва.

 

Публікація по темі: ПРИВАТНІ ІНІЦІАТИВИ ТА ОБОРОНОЗДАТНІСТЬ УКРАЇНИ

 

 

Зазначена проблема розглядається поки, що в нормативно-правовому полі. Є доцільним розширити шляхи пошуку зазначеної проблеми, в тому числі – звернувшись до досвіду найпотужнішої у світі в економічному та воєнному плані – Сполучених Штатів Америки.

 

Досвід США – вирішальна роль Міністерства оборони та… приватної ініціативи

 

Міністерство оборони США приділяє велику увагу створенню потужної виробничої інфраструктури, що здатна забезпечити зростаючі потреби армії необхідними типами озброєння та військової техніки. В США до ХХ століття невелика кількість потреб збройних сил в засобах ведення війни задовольнялась, головним чином державними підприємствами. В сфері виробництва, ремонту та зберігання воєнної техніки переважала «арсенальна система».

 

Відомий Спрінфілдський арсенал, заснований в 1794 році Дж. Вашингтоном, закінчив своє існування лише в 1968 році.

 

В цілому до Першої світової війни приватні фірми в військовому виробництві відігравали другорядну роль у порівнянні з державними арсеналами.

 

Вже в ході Першої світової війни виявилось, що арсенали міністерства оборони не в змозі задовольнити стрімко зростаючі потреби збройних сил в озброєнні та військової техніки. Тому виникла необхідність для виробництва військової продукції в масових масштабах активно залучати приватні фірми. Під час цієї війни США вперше почали виготовляти в масових масштабах зброю та військову техніку. Певна частина виготовлялась арсеналами, інша частина приватними корпораціями. З того часу в США значну роль у виробництві зброї грають приватні фірми. Арсенали міністерства оборони поступово втратили своє вагоме значення, хоча виготовляли ще деякі види військової техніки.

 

Великі фірми, при щедрій фінансовій підтримці Пентагону, створювали нові виробничі потужності, організовували власні науково-дослідні підрозділи. Американський уряд приймав і продовжує приймати активну участь у формуванні, розширенні і модернізації основних виробничих фондів військово-промислових корпорацій. Воно в цих цілях використовує різні методи, в тому числі продаж військово-промисловим корпораціям державної власності за досить заниженими цінами. Наприклад, велика частина побудованих в роки Другої світової війни за рахунок держави військових підприємств була продана приватним фірмам. При цьому 70% державних підприємств продавалося за ціною в 2-3 рази нижче їх дійсної вартості. Тільки за 1962-1975 рр. Міністерство оборони продало приватним корпораціям 61 військове підприємство на суму близько 250 млн. доларів, в той час як їх первісна вартість дорівнювала 5,5 млрд. дол. У США широке поширення отримала передача обладнання і підприємств в оренду приватним постачальникам військової продукції. Наприклад, в першій половині 1970-х років у власності федерального уряду знаходилося обладнання на суму майже 25 млрд. доларів (в тому числі в розпорядженні Пентагону - від 15 млрд. до 18 млрд. доларів). Значна частина цього обладнання була передана в оренду великим військовим підрядникам.

 

Для стимулювання розвитку військового виробництва військово-політичне керівництво США вживає різні методи. Особлива увага приділяється вдосконаленню механізму військової контрактації і системи ціноутворення на військову продукцію. Широко використовуються форми розрахунків Міністерства оборони з військовими підрядчиками, перш за все, застосовуються прогресивні форми оплати і авансові платежі. За цією системою розрахунків Пентагон періодично здійснює грошові виплати підрядникам (зазвичай один раз в 11 днів) в залежності від обсягу фактично виконаних робіт, а нерідко і зі значним їх випередженням. За рахунок прогресивних і авансових платежів покривається значна частина передбачених за умовами контракту витрат фірми, пов'язаних з виробництвом замовленої продукції військового призначення. За американськими даними, в роки холодної війни приблизно 120 тис. приватних фірм виконували військові замовлення Пентагону. Вони забезпечували в небачених масштабах для мирного часу випуск військової продукції, розробку і виробництво декількох поколінь різноманітних видів ракетно-ядерної і звичайної зброї, які були націлені, в основному, на досягнення і збереження військово-технічної переваги над СРСР.

 

У реструктуризації військово-промислової бази вирішальну роль відігравало Міністерство оборони США, що діє методами переконання, фінансової допомоги, стимулювання військового експорту, а головне – підтримки численних злиттів і поглинань військово-промислових фірм. Можна сказати, що реструктуризація військової промисловості виявилася в достатній мірі ефективною. Цьому сприяла фінансова допомога і жорсткий контроль з боку держави, активне використання ринкового механізму та застосування передових методів організаційного управління на мікрорівні.

 

В результаті численних злиттів і поглинань число генеральних підрядників до 2000 року скоротилася з 15 до 5 Lockheed Martin, Boeing, Northrop Grumman, Raytheon, General Dynamics). Помітно підвищилася ступінь концентрації і монополізації військового виробництва: частка десяти найбільших військово-промислових корпорацій в загальному обсязі отриманих від Пентагону військових замовлень 100 провідними фірмами в 2002 році зросла до 63%. У 1992 році аналогічний показник становив лише 50%. США займає домінуюче становище в світі у виробництві озброєння і військової техніки.

 

За даними щорічника СІПРІ, загальний обсяг військових продажів 100 найбільших компаній світу в 2001 році склав 158 млдр. дол., в 2005 – 289 млрд. дол., а в 2006 році – 315 млрд. дол., в 2014 році – вже на 400 млрд. дол. Основний обсяг цих продажів припадає на 41 американську (63%) і 34 (29%) західноєвропейські компанії.

 

Приватні підприємства і воєнна промисловість України

 

У 2010-2012 роках Верховна Рада України ухвалила низку законів, норми яких визначили, що до ОПК належать лише ДК «Укроборонпром» і державні підприємства, організації та установи, які входять до його складу. При цьому поза межами названого ОПК залишилися декілька десятків державних підприємств воєнної промисловості, що здійснюють розробку, виготовлення, реалізацію, ремонт, модернізацію та утилізацію озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів. Це, зокрема, ремонтні підприємства Міністерства оборони, авіабудівні та інші підприємства Міністерства промислової політики, підприємства ракетно-космічної галузі Державного космічного агентства, а також відповідні підприємства Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Адміністрації Держспецзв’язку та Фонду держмайна України. Крім того, в Україні у згаданій сфері функціонують 36 приватних підприємств, кількість яких у майбутньому буде збільшуватися. Прикладом їх є один із лідерів української воєнної промисловості – ПАТ «Мотор Січ». Усього ж із загальної кількості українських підприємств, що мають відповідні ліцензії на розробку, виготовлення, реалізацію, ремонт, модернізацію та утилізацію озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів, близько 35 % складають підприємства недержавної форми власності.

 

Важливо, що обсяги виробництва озброєння, військової та спеціальної техніки і надання відповідних послуг вище вказаними підприємствами, що не входять до українського ОПК, за різними оцінками становили у минулі роки у грошовому еквіваленті від 20 до 45 відсотків від загальних обсягів їх виробництва національною воєнною промисловістю у цілому. Таким чином, нині український ОПК складає лише ДК »Укроборонпром» і державні підприємства, організації та установи, які є його учасниками. Тому їх, разом з іншими суб’єктами усіх форм власності, що здійснюють розроблення, виготовлення, реалізацію, ремонт, модернізацію та утилізацію озброєння, військової і спеціальної техніки, інших товарів військового призначення та подвійного використання, а також спільно із відповідними центральними органами виконавчої влади, у сфері управління яких перебувають згадані суб’єкти, доцільно вважати воєнною промисловістю України.

 

За таких умов вона зможе розглядатися однією із галузей промисловості держави. З огляду на наведене, такий ОПК не може ототожнюватися з усією воєнною промисловістю України. До того ж, ці дві структури мають дещо різні пріоритети, напрями і шляхи реформування та подальшого розвитку.

 

Подолати інформаційний застій – забезпечити обороноздатність Держави

 

За 25 років незалежності Збройні Сили України набули практичних навиків у миротворчих операціях. Відповідного досвіду ведення бойових дій (операцій) не було. Звісно, що коли почалися події на Сході України постало питання, а яка зброя потрібна для виконання завдань. До цього всі розробки велись відповідно до можливостей ОПК, і частково закуплялась продукція подвійного використання іноземного виробника. Хоча вона вважалась вітчизняною, значна частка комплектуючих імпортувалась, як з Росії так із інших країн, був відсутній замкнутий цикл виробництва. Це наводить на думку, а чи не можна приватні підприємства як вітчизняні, так і закордонні, залучити до цього циклу. На жаль існує брак інформації, вони не знають чого хочуть збройні сили, а збройні сили не знають їх можливостей. На це риторичне запитання є логічна відповідь. Потрібний орган в Міністерстві оборони України, який би вів базу даних потенційних підприємств, що могли б бути задіяні в військовому виробництві та здійснювати зв'язок як прямий так і зворотній, рис. 1. Під зворотнім зв’язком мається на увазі інформація про відомості щодо розроблення та модернізації ОВТ на перспективу.

 

SHEMA1

Рис. 1 – Схема обміну інформації при розробці, модернізації ОВТ

 

Інформаційний застій також торкається і державно-приватних підприємств, не всі мають уяву про те яким чином готова продукція може бути прийнята на озброєння.

 

В якійсь мірі зрушила інформаційний прорив Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку постачання озброєння, військової і спеціальної техніки під час особливого періоду, введення надзвичайного стану та у період проведення антитерористичної операції від 25 лютого 2015 р. № 345. Відповідно до даної Постанови існує чотири визначених порядки:
- порядок постачання зразків військової техніки, що розробляються за державним оборонним замовленням;
- порядок постачання зразків військової техніки, що розроблені підприємствами України за власні кошти або кошти іноземної держави, серійне виробництво яких здійснюється для постачання на експорт;
- порядок постачання зразків військової техніки, що розроблені підприємствами України за власні кошти або кошти іноземної держави, серійне виробництво яких не здійснюється;
- порядок постачання зразків військової техніки іноземного виробництва.

 

Дослідницький і виробничий цикли в оборонно-промисловій сфері за своєю природою і організації аналогічні дослідницькому і виробничому циклам у будь-якій іншій сфері наукової діяльності або галузі промисловості і нічим від них не відрізняються, отже, державно-приватні підприємства в ринкових умовах також можуть бути учасниками процесу розробки, модернізації зразків військової техніки.

 

Для того щоб зразок військової техніки був прийнятий на озброєння потрібно виконувати вимоги Державного стандарту України ДСТУ 3974-2000 Система розроблення та поставлення продукції на виробництво. «Правила виконання дослідно-конструкторських робіт Загальні положення».

 

161031 2 типова схемаТипова схема розроблення продукції передбачає:
- розроблення ТЗ;
- розроблення конструкторської, технологічної та експлуатаційної документації;
- виготовлення дослідного зразка (дослідної партії) продукції і проведення попередніх висувань;
- коригування КД за результатами попередніх випробувань і проведення приймальних ви-збувань;
- коригування КД за результатами приймальних випробувань та приймання результатів ДКР.

Конкретний порядок розроблення продукції визначають у ТЗ на ДКР. Продукція, що підлягає розробленню та поставленню на виробництво повинна задовольнити вимоги замовника, забезпечувати можливість ефективного її використання споживачем та можливість експорту.

 

Конструкторську документацію на дослідний зразок виробу розробляють відповідно положень стандартів ЕСКД (ДСТУ 3943, ГОСТ 2.102, ГОСТ 2.103, ГОСТ 2.105, ГОСТ 2.106, ГОСТ 2.118, ГОСТ 2.119, ГОСТ 2.120, ГОСТ 2.301). 5.3.3

 

Технологічну документацію на дослідний зразок та обладнання розробляють відповідно до ДСТУ 3974-2000 положень стандартів ЕСТД (ГОСТ 3.1102, ГОСТ 3.1119).

 

Висновки

 

Розвиток ОПК тільки силами держави є вкрай неефективним нині, а в майбутньому економічно неможливий. Важливо просувати державно-приватне партнерство в оборонній промисловості, в тому числі спрощуючи процедури створення нових оборонних виробництв. Приватні компанії готові вкласти і засоби, і досвід, і наявні технології в підприємства ОПК.

 

Свіжий погляд на галузь з боку, бізнес-підхід до організації виробництв вдихнуть нове життя, підвищать конкурентоспроможність української зброї на міжнародних ринках так із ОПК. Звичайно, на приватних підприємствах повинен діяти особливий режим, включаючи вимоги секретності. Але це не повинно ставати перешкодою для створення таких компаній, їх розвитку та доступу до участі в державному оборонному замовленні. Саме нові приватні компанії можуть бути джерелом технологічних проривів, особливо в сфері ІТ-технологій та географічних інформаційних систем, здатних радикально змінювати військову галузь.

 

Проблема в тому, що приватний інвестор не знає, які його можливості будуть затребувані ОПК і де можна прикласти власні сили та капітал. У цьому плані необхідно створити відкритий інформаційний простір за наявними потребам ОПК в залученні приватного бізнесу та інвестицій.

 

Військова продукція є інноваціями конструкторських бюро та наукових установ і без стимулювання цих закладів рух вперед неможливий. Чужі технології не продаються. Потрібно створювати свої.

 

В Україні руйнується адміністративно-командна система і формується перехід до ринкових відносин. У зв’язку з цим потрібно створювати новий механізм управління військовою економікою. Перший крок зроблено, а саме:
- ОПК вже не може розглядатись як монополіст виготовлення озброєння та військової техніки;
- приватні підприємства стають конкурентами ОПК, що дає можливість замовнику вибрати кращий і дешевший зразок ОВТ.

 

Публікація по темі:  ЦІКАВІ ЧАСИ: НОВІ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ ПРИВАТНОЇ ІНІЦІАТИВИ

 

Література:
1. Закон України від 14.06.2016 N 1416-VIII (1416-19) зі змінами // Про державне оборонне замовлення.
2. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 р. №19 // Про схвалення Концепції Державної цільової програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2020 року.
3. Тютюнник В.П., Горовенко В.К. // Аналітична записка // Щодо вирішення деяких проблемних питань правового забезпечення трансформації та розвитку воєнної промисловості України // Національний інститут стратегічних досліджень, 2013, http://www.niss.gov.ua/articles/1228/
4. Спиридонов Т.В. // Инфраструктура системы создания вооружения и военной техники в США // Вооружение и экономика № 2 (18) / 2012 г.
5. Шевцов А.І., Боднарчук Р.В. Актуальні проблеми реструктуризації оборонно-промислового сектору економіки України // Збірник Національного інституту стратегічних досліджень. – К., 2013. - № 2. – С. 127 – 134.

 

 

Василь Проданчук,
Науковий співробітник військової частини а4566

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues