934 2Світова практика свідчить, що загалом виробництво зброї та військової техніки в Україні має важливе значення не тільки для сектора безпеки держави, але також і для зростання економіки в цілому, покращення міжнародного іміджу держави. Внаслідок передусім трьох ключових чинників: по-перше, оборонна промисловість, або ОПК є високотехнологічним сектором, і його розвиненість є візитною карткою держави (як, наприклад, здатність виробляти літаки або ракети-носії); по-друге, розвиток ОПК передбачає обмін сучасними технологіями на ринку та відчутний вплив на міжнародній арені (саме таким є сучасний досвід Туреччини, ПАР, Польщі); по-третє, протягом останніх двох-трьох десятиліть суттєво набрала обертів тенденція «перетікання» оборонних технологій у цивільний сектор та цивільних – у оборонний сектор (наприклад, таке технологічне досягнення як відновлення матеріалів шляхом напилення спочатку використалося для відновлення лопаток двигуна винищувача, а потім вже було використано при модернізації бульдозерів).

 

Загальні тенденції у функціонуванні ОПК України

 

Україна має вражаючий потенціал ОПК та серйозні національні традиції – країна успадкувала близько 30% ОПК СРСР у вигляді 1820 підприємств, переважно державних. Нині залишилося понад 200, і хоча вони мають виключне технологічне і політичне значення (низка великих підприємств є «містоутворюючі» та відіграють виключну електоральну і економічну роль у містах – АТ «Мотор Січ», заводи Павлограду, Шостки і т.д.), сам факт різкого зниження чисельності державних підприємств на тлі безпрецедентного зростання приватних ініціатив свідчить про нову тенденцію, що набирає оберти. Вона, серед іншого, є сигналом для влади щодо необхідності змін підходів до управління підприємствами та створення належних умов взаємодії з приватним сектором.

 

Варто наголосити, що на цей час склався вражаючий дисбаланс у розвитку ОПК, що варто врахувати як владі, так і представникам великого бізнесу. А саме, 135 оборонних підприємств знаходяться у веденні ДК «Укроборонпром» (УОП) (з них 6 спецекспортерів, тобто посередників збройної торгівлі, крім того, майже півтора десятка заводів і КБ де-факто знаходяться на окупованій Росією території). Значною частиною оборонних підприємств володіють Державне космічне агентство України (майже 25 підприємств) та Міністерство оборони України (16 профільних заводів, переважно підприємства з відновлення озброєнь та військової техніки (ОВТ)). Деякі підприємства належать окремим міністерствам (наприклад, НВО «Форт» підпорядковується МВС України, Запорізьке ДП «Радіоприлад» знаходиться у веденні СБУ і т.д.)

 

Однак ще понад чотири десятки підприємств є приватними, а кількість нових гравців стрімко зростає. Важливо визнати, що дві третини оборонної продукції виробляють саме приватні підприємства, які самі складають менше третини вітчизняного ОПК. Отже цілком логічним було б забезпечення розвитку приватних підприємств шляхом створення для цього належних умов. Саме такий підхід дозволить максимально забезпечити потреби оборони, а також зберегти експортний потенціал країни та унеможливити «тотальну імпортизацію» оборонного сектору.

 

Досвід успішних у розвитку ОПК країн (до речі, більшість з яких мають набагато біднішу, ніж у України, сировинну й технологічну бази, а також стартові можливості) довели, що володіння оборонними технологіями є чи не єдиним невичерпним ресурсом – на відміну від нафти, газу, металу. Зокрема, Туреччиною практично з нуля за останні тридцять років було створено національну оборонну промисловість, а нині турецькі оборонні компанії не тільки в змозі забезпечити свою армію власною продукцією на 80 - 90%, але й стали активними гравцями на світовому ринку озброєнь. Те ж саме можна сказати про Китай, ПАР, Польщу, Туреччину та навіть Індію.

 

Попередній аналіз досвіду країн з розвинутим ОПК свідчить, що до загальних умов вдалого використання ОПК як локомотива національної економіки можна віднести наступні:
1. В інтересах безпеки держави приймаються рішення значною мірою покладатися на власне виробництво ОВТ (що не виключає отримання іноземних технологій).
2. У національному ОПК накопичено достатній науково-технологічний потенціал, який в значній мірі затребуваний цивільним сектором економіки.
3. У державі досягнуто достатнього рівня ефективного менеджменту, створені сприятливі загальні нормативно-правові та фінансові умови для забезпечення стабільного економічного зростання.
4. У курсі на розвиток ОПК в інтересах безпеки помітна суміжна активна експортна політика щодо продукції оборонного призначення.
5. Реалізується ефективна державна політика в сфері оборонних розробок та здійснюється державна підтримка НДДКР.
6. Реалізується ефективна офсетна політика.
7. Провадиться гнучка та ефективна політика в сферах захисту інтелектуальної власності (в тому числі, іноземних та приватних структур) та трансферу технологій.
8. Досягнуто високий ступінь політичної гнучкості в частині військово-технічної політики (наприклад, нерідко підприємства звільняються від частини податків, зокрема, шляхом утворення технопарків).
9. Забезпечено ефективне зовнішньополітичне лобіювання продукції вітчизняного ОПК на зовнішніх ринках.

 

Можливості та попередній досвід приватних ініціатив

 

Насправді, активна робота приватних структур у підтримці оборонних ініціатив зазвичай розпочинається з першого дня їх створення. Якщо казати про Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння (створений в 1999 році) та Інформаційно-консалтингової компанії «Діфенс Експрес» (бренд було створено у 2001 році), то команда фахівців-засновників активно співпрацювала з ОПК ще з 1996 року – в межах інформаційно-аналітичного забезпечення та підтримки діяльності ДК «Укрспецекспорт».

 

Надалі згадані недержавні структури активно підтримували не тільки державні, але й приватні підприємства, які, до речі, пройшли значний лобістський шлях для отримання дозволу на участь у виконанні державного оборонного замовлення (ДОЗ). Зокрема, такі підприємства як АТ «Мотор Січ», ПАТ «АвтоКрАЗ», ХК «Укрспецтехніка», ТОВ «НВП «Аеротехніка-МЛТ», , Корпорація «Таско», а пізніше і НВФ «Адрон» та багато інших мали дуже чіткі ініціативи, які намагалися донести до Уряду та профільних безпекових структур і міністерств. Спостерігаючи їх зміцнення та розвиток, команда Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння та «Діфенс Експрес» бачила величезну кількість недоліків у роботі влади з приватним сектором. Багато з них залишилось і до цих днів.

 

Ще пізніше, завдяки розумінню керівництва ДК «Укрспецекспорт» (2005 – 2010 рр.) його внутрішнім рішенням Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння та «Діфенс Експрес» було передано повноваження по здійсненню попереднього вивчення та передконтрактної роботи з низкою західних оборонних компаній (ЗОК) – у зв’язку із необхідністю налагодження ВТС з країнами Європи. Колективом ЦДАКР та «Діфенс Експрес» було отримано виключний досвід, який, нажаль, не став цікавим для влади Януковича та після її повалення й початку оновленого шляху України у напрямку євроатлантичної інтеграції. В результаті, Центром досліджень армії, конверсії та роззброєння за підтримки Офісу зв’язку НАТО в Україні та інформаційного забезпечення з боку «Діфенс Експрес» було проведено дві великі міжнародні конференції «Оборонно-промисловий форум» (у 2008 та 2009 рр.)», які суттєво збільшили взаємне розуміння та взаємну довіру українського ОПК та західних оборонних компаній. Цікаво, що під час оборонно-промислових форумів рівень участі західних учасників з країн НАТО перевищив 40 оборонних компаній, а під час форумів вдавалося організовувати й офіційні або попередні переговори. Тісна співпраця з військовим відомством та ДК «Укрспецекспорт» дозволила приватним лобістським структурам чимало сприяти старту двох масштабних проектів – модернізації вертоліта Мі-24 для ЗСУ та створення для потреб національної оборони корабля класу корвет. Все це складає позитивний досвід, а своєчасне та вдале представлення можливостей приватних підприємств дозволило багатьом з них долучитися до виконання ДОЗ.

 

Серед іншого, Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння та «Діфенс Експрес» через Офіс зв’язку НАТО в Україні розпочали безперервну роботу з НАТО у напрямку знаходження варіантів і механізмів забезпечення вигоди для України у використанні вже існуючих підходів. До таких механізмів було віднесено структуру NAMSA, а у ЄС - Європейське оборонне агентство. Промисловці завдяки співпраці з експертним середовищем зробили крок вперед. Розпочалися складні перемовини щодо зняття обмежень для українських компаній в роботі з Європейським оборонним агентством (цікаво, що вони з’явилися знову та існують через роботу влади Януковича у зворотному, російському напрямку).

 

Було розвинуто й презентаційний досвід. А саме, в 2010 році було проведено Перший Всеукраїнський форум оборонної промисловості, де рівень презентації приватних підприємств України перевершив уявлення спостерігачів (у натурних зразках та проспектах пропонованих для потреб національної оборони ОВТ). Серед іншого, цей лобістський захід не тільки продемонстрував потенціал об'єднаних зусиль оборонної промисловості, але й виявився вагомим для влади – у сфері розуміння можливостей ОПК.

 

Саме тоді фахівці підрахували, що Україна в разі максимального залучення приватного сектора ОПК буде здатна забезпечити свою обороноздатність самотужки близько на 60%, а решту – у кооперації з зарубіжними партнерами. Цікаво, що саме приватний бізнес заявляв про готовність збільшити інвестиції – за умов прозорих і гнучких правил гри на внутрішньому ринку. На жаль, в 2010 році питання обороноздатності не стояли так гостро, як нині. Але у України з’явився новий шанс зробити сектор безпеки і оборони потужним, а армію – справжнім інститутом стримування агресії. Як саме – вказано нижче.

 

Можливості переозброєння сил оборони України з опорою на потенціал вітчизняного ОПК

 

Враховуючи наявний високий рівень воєнної загрози з боку Росії та продовження ручного управління у сфері оборонної реформи, в Україні створюються системні ризики недосконалих (інколи помилкових) дій чинної влади у галузі визначення та реалізації оборонно-промислової, військово-технічної політики. Вони, зокрема, можуть призвести до:
1) втягування у руйнівний для національного ОПК імпорт (проекти ліцензійного створення озброєнь і військової техніки);
2) суттєвого зниження технологічного рівню ОВТ внаслідок неконструктивної політики по відношенню до приватного бізнесу (іноземних інвестицій у галузь).

 

Вважаємо, що для максимального забезпечення ефективного переозброєння сил оборони України (ЗСУ, НГУ та інших військових формувань), з акцентом на використання потенціалу національного ОПК та використання альтернативних шляхів залучення ресурсів, вкрай необхідно реалізувати ряд невідкладних заходів за чотирма основними напрямами:

 

Перший. Удосконалення принципів оборонно-промислової політики (ОПП).

 

ОПП має спиратися на три ключові принципи:

 

А. Забезпечення появи відкритих «вихідних даних» від Міноборони та Генерального штабу (та інших замовників) про поточні та середньострокові потреби. Вони можуть у вигляді документів з обмеженим користуванням надаватися підприємствам ОПК.

 

Крім того, вкрай важливо забезпечити пряму комунікацію між замовниками та підприємствами (особливо приватними), що виробляють або готові узятися за розробку та виробництво озброєнь і військової техніки. Це створить чіткі орієнтири для підприємств та дозволить впроваджувати планування бізнесом.

 

Крім того, вкрай важливим є й формування Державного оборонного замовлення на три роки, для чого потрібне внесення змін до відповідного закону. Слід відзначити, що вагомою перешкодою залишається існуюча система ціноутворення – вона має бути договірною та враховувати як методики замовників, так і можливості отримання підприємствами прибутків (тобто створення системи стимулювання ризиків, на які йде розробник чи виробник ОВТ).

 

Б. Суттєве покращення комунікації держави з приватним бізнесом. Подолання існуючого дефіциту інформації замовників про приватні компанії, їх можливості, розробках і готових виробах можна подолати за рахунок впровадження спеціального реєстру розробок ОВТ.

 

Комунікація між замовниками та виконавцями ДОЗ існує, але лише з тими підприємствами, які вже є вагомими гравцями на ринку. В результаті значна частина технологій та розробок не можуть потрапити у поле зору структур влади. А інколи приватні ініціативи стикаються навіть з такими негативними явищами як дублювання цих ініціатив (у які вкладені приватні ресурси) державними підприємствами.

 

Загальна ідея покращення комунікації полягає у розширенні кола учасників ОПК за рахунок появи нових гравців з наміром інвестицій у оборонно-промислові та науково-технологічні структури. За умов заохочення підприємств державою, включно з допомогою в організації спільних проектів (з державними та іноземними структурами) суттєво збільшиться пропозиція для замовників. Важливо, щоб вони були взяті державою під опіку – для УОП такі гравці не представляють інтересу, оскільки вони не бажають входити до структури УОП (за нинішніх умов це є фінансово невиправданим). Координатором комунікації може виступити РНБОУ, але виключну посередницьку роль можуть відігравати відповідні об’єднання приватних підприємств (асоціації, консорціуми, федерації і т.п.), а також інформаційно-аналітичні структури. В разі забезпечення приватного бізнесу відповідними знаннями щодо напрямків інвестування та створення правил гри всередині ОПК держава може отримати суттєві дивіденди у вигляді реалізованих ДКР та інвестицій (слід додати, що саме такий шлях забезпечив важливу внутрішню та зовнішню комунікації у таких країнах як Франція, Польща та ін.).

 

Цей принцип також включає й створення прозорих правил гри в цій галузі. Зокрема, визначення роялті, дотримання чітких правил забезпечення інтелектуальної власності.

 

Для дії цього принципу необхідне удосконалення нормативно-правової бази, зокрема, розв’язання проблем державно-приватного партнерства або окремим законом, або включенням згаданих положень у проект Закону України «Про створення та виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки» та прийняття його найближчим часом.

 

Серед іншого, має бути зафіксовано, що генеральний конструктор, який стає головним виконавцем проекту та розпорядником коштів, несе персональну відповідальність за реалізацію проекту (особливо за умов, коли 2-3 структури пропонують проекти, наприклад адаптації та імпортозаміщення Р-27 або модернізації ЗРК С-125 і т.д.).

 

В. Покращення комунікації національних замовників з західними оборонними компаніями, іноземним бізнесом у галузі високих технологій. Досвід організації закупівель та спільних проектів через ДК «Укроборонпром», а ще більше, налагодження проектів матеріально-технічної, військово-технічної допомоги, свідчить про низьку мотивацію УОП, та, відповідно, слабкі можливості реалізації інтересів замовників, особливо Міністерства оборони. В нинішніх умовах було б доцільним забезпечити можливість не тільки супроводжувати переговори УОП, а й здійснювати вивчення, відбір можливостей та налагодження відповідних схем реалізації проектів (отримання військово-технічної допомоги) через суто воєнний інструментарій – Головне управління розвідки Міноборони (ГУР МОУ). А у подальшому забезпечити можливість закупівлі ОВТ іноземного виробництва військовим відомством напряму (представники МОУ супроводжують переговори та обирають продукцію, але потім з’являються додаткові витрати у вигляді комісійних для УОП – втрачає платник податків).

 

Додатково для забезпечення дії цього принципу важливо прийняти Закони України «Про військово-технічне співробітництво» та удосконалити офсетне законодавство.

 

Другий. Удосконалення системи управління

 

Для удосконалення системи управління варто виконати умову коаліційної угоди 2014 року – створити центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом (ЦОВВ) для управляння і координації оборонною промисловістю. Враховуючи міжвідомчий рівень завдань варто вертикаль управління вивести на 1-го віце-прем’єр-міністра (ключовим питанням є передача управління і координації оборонною промисловістю до виконавчої влади). Саме такий підхід забезпечить врахування інтересів приватного сектору ОПК, який вже нині здійснює виробництво двох третин загальних обсягів оборонної продукції.

 

Важливо поступово позбутися хибної практики наявності в структурі управління ОПК прошарку, представники якого одночасно є бізнесменами, але виконують і чиновницькі функції (керівна ланка УОП) – це шкодить інтересам держави, оскільки бізнесові інтереси стають більш вагомими, ніж державні. Керівництво УОП доцільно зробити керівництвом згаданого ЦОВВ.

 

Другим важливим аспектом стає створення системи моніторингу, вивчення та наукового, аналітичного забезпечення прийняття рішень. А саме, цю систему можуть забезпечувати діючі всередині ЦОВВ інститут генеральних конструкторів і науково-технічна рада, всебічні аналізи СЗР і ГУР МОУ, а також досвіду та аналітичні можливості структур недержавного сектору (наприклад, аналітичні розробки готували не тільки Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння та Інформаційно-консалтингова компанія «Діфенс Експрес», але й створена ініціативою ЦДАКР Експертна рада, до якої входить чимало колишніх чиновників високого рівня – саме такий принцип створення потужного приватного сектору було застосовано у Франції).

 

Додатковим чинником є система нагляду та контролю. На наш погляд, вона може включати як державний орган (свого часу в Адміністрації ПУ був відповідний комітет), так і систему парламентського і цивільного (громадського) контролю. До переліку питань, що повинні підтягатись контролю слід віднести: хід виконання ДОЗ та окремих програм, оцінка підготовки виробництв, оцінка рішень щодо ДОЗ та проектів (пріоритетів) переозброєння Наприклад, УОП заявляв про наміри реалізувати спільний з Textron проект ліцензійного виробництва військових броньованих автомобілів HUMVEE, які в США вже зняті з озброєння та мають досить сумнівні характеристики. За умов «закритого» ДОЗ та секретності Держпрограми ОВТ така програма реалізовуватиметься як штучно нав’язана. Українські проекти у цій сфері згортатимуться, той самий Дозор-Б. А між іншим, в Україні до десятка проектів зі створення легкої бронетехніки, а досі незрозуміло, як вирішуватиметься питання уніфікації. Крім того, були б більш важливими проекти в іншій сфері, наприклад у системах зв’язку або космічної розвідки – тут цілком можливе залучення приватного сектору для підготовки виробництв та опанування технологій).

 

Також слід припинити практику створення штучного нагляду всередині підприємств шляхом розбиття посади генеральний конструктор – генеральний директор. Так розмивається відповідальність, а генконструктор перестає бути розпорядником коштів, отже не може нести персональну відповідальність за реалізацію проекту, оскільки гендиректор призначає свою кооперацію та створює прецедент подвійних стандартів у керівництві (Так, практика розбиття посади як, наприклад це зроблено на ДП «Антонов» , за нашою оцінкою, є хибною практикою).

 

Третій. Удосконалення умов ВТС як ключового чинника отримання технологій та модернізації виробничих потужностей

 

Головна зміна в політиці ВТС має полягати у тому, що воно повинно створювати можливості для отримання та впровадження в Україні нових технологій – в інтересах переозброєння сил оборони. В цей час отримання прибутків від контрактів має також вагоме, але другорядне значення по відношенню до створення нових ОВТ. Для забезпечення реалізації такої політики вертикаль ВТС може бути побудована всередині РНБОУ, однак за умов створення ЦОВВ саме цей орган на чолі з Першим віце-прем’єр-міністром має здійснювати вивчення та прийняття рішень.

 

Вкрай важливим є реалізація принципів більшої лібералізації та забезпечення переходу від заборонної системи до повідомної. Надання більших прав і повноважень окремим підприємствам, продукція яких загально відома у світі також є актуальним питанням. Зокрема це стосується необхідності надання таким підприємствам ліцензій на зовнішньоекономічну діяльність (ЗЕД) На нашу думку є неприпустимим, щоб ДП «Антонов» (або, наприклад ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект», один з найвагоміших українських технологічних брендів) здійснювали ЗЕД та міжнародні проекти через штучне й часто недосконале утворення яким є УОП).

 

При цьому вкрай важливо створити баланс присутності різних державних груп в структурі ВТС. Наявність прозорих правил гри дозволить приватному сектору ОПК зайняти належне місце у системі. Що ж до управління, то через структуру першого віце-прем’єр-міністра роль держави поступово б обмежилася розподілом ДОЗ та видачею ліцензій на ЗЕД.

 

Четвертий. Формування та функціонування лобі у галузі безпеки та оборони України

 

Враховуючи наявний високий рівень воєнної загрози з боку Російської Федерації та ручне управління у сфері оборонної реформи, створюються ризики можливості недосконалих (інколи помилкових) дій чинної влади у галузі визначення та реалізації оборонної, оборонно-промислової, військово-технічної політики.

 

Серед іншого, найбільш ризикованою сферою виглядає розв’язання проблеми переозброєння сил оборони. Завдання переозброєння набуває ключового значення внаслідок відставання України від РФ та провідних країн Західного світу та створення передумов для втягування України у прямий імпорт західних (до того ж, часто не нових) озброєнь і військової техніки, перетворення країни на ринок, на якому роль власного ОПК зводитиметься до виробництва низькотехнологічних платформ, які насичуватимуться західною високотехнологічною продукцію (за сценарієм Польщі, але у гіршому вигляді, з огляду на масштаб самого ОПК України). Саме у формуванні оборонно-промислового лобі приватний сектор здатен відігравати виключну роль. Реалізація цієї ідеї може здійснюватися на політичному, технологічному, економічному, інформаційно-аналітичному, науковому та суспільно-громадському рівнях.

 

Не можу не додати, що згадувані Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння, Інформаційно-консалтингова компанія «Діфенс Експрес», а також створена ініціативою ЦДАКР Експертна рада набули за роки діяльності виключного досвіду у процесах підтримки приватного та державного секторів ОПК, попереднього вивчення можливостей ВТС.

 

З огляду на те, що в Україні збереглися декілька шкіл створення ОВТ та є низка технологічних напрацювань, це, за умов політичної, науково-аналітичної та фінансової підтримки, могло б дозволити започаткувати переозброєння на принципово нові системи, з мінімальною залежністю від іноземних країн.

 

То ж, ключовими функціональними завданнями лобі у галузі безпеки і оборони могли б стати:
- удосконалення підходів до визначення основних засад та реалізації державою оборонної, оборонно-промислової, військово-технічної політики;
- наукове та аналітичне забезпечення питань оснащення (переозброєння) сил оборони сучасними ОВТ, з урахуванням аналізу новітніх тенденцій у світі;
- розвиток вітчизняних шкіл створення ОВТ, розвитку технологій, покращення якості виробництва ОВТ – формування (створення) бази даних сучасних українських розробок та інформування про них структур влади, просування найбільш перспективних ОВТ через парламентське лобі, публічні дискусії (круглі столи, конференції), внутрішню презентаційну діяльність (ознайомлення керівників держави, силових структур з найбільш перспективними зразками, ідеями);
- забезпечення реалізації завдання з імпортозаміщення при створенні та виробництві нових ОВТ – за рахунок попереднього аналітичного вивчення проектів ВТС та проведення фахового аналітичного і інформаційного супроводження міжнародних проектів.

 

Валентин Бадрак,
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues