cacdsДруга половина вересня ц.р. відзначалася певними змінами акцентів у міжнародній політиці та безпосередньо у протистоянні Заходу з Росією. Це знайшло суттєвий відбиток на характері викликів і загроз Україні.

 


Отже, після періоду найвищого рівня воєнної загрози з боку РФ (який формально тривав до початку парламентських виборів в РФ) розпочався етап взаємних тисків та посилення підривної війни Росії проти України з прицілом на її політичну систему та західні ділянки. Суто воєнна загроза не зникла, але відійшла на другий план. Тоді як ідея всілякої компрометації української влади та розробки планів розколу її зсередини (а також розколу за лінією влада-суспільство) почала активно реалізовуватися. Ще більш небезпечним, ніж раніше, для України став «західний інформаційний фронт» Кремля, особливо європейські та американські аудиторії, де виробляється ставлення до України.

 

Водночас на міжнародній арені відбулися й досить позитивні для України події, які пов’язані передусім із поступовим усвідомленням значної частини європейських політиків і чиновників особливостей небезпеки втілення у життя планів Кремля. А саме, йдеться про міжнародне розслідування, яке довело, що лайнер «Боїнг-777» рейсу MH-17 влітку 2014 року було збито привезеним з території Росії ЗРК «Бук». Загалом це стало потужним ударом по іміджу нинішнього керівництва Росії і безпосередньо Путіна.

 

Стає помітним нервування очільника Кремля, а його кадрові перетасування, як очікується, носитимуть масовий характер та спрямовуватимуться на забезпечення власної безпеки за рахунок ще більшого посилення ФСБ. Можна казати, що усі сфери буття сьогоднішнього росіянина пильно контролюються внутрішньою спецслужбою, що в свою чергу робить підривну роботу проти України системною та масованою.

 

Серед іншого, 23 вересня стало відомо, що Службу зовнішньої розвідки Росії очолить екс-голова Держдуми Наришкін, земляк Путіна та близька до нього людина. Загалом, той факт, що Путін суттєво перекроює своє близьке оточення, може свідчити і про ймовірність модернізації форм боротьби проти України. А російські політичні оглядачі стверджують, що Путін оточує себе людьми, яким довіряє, яких може повністю контролювати та які не намагатимуться підірвати легітимність його адміністрації.

 

Загалом оновлене обличчя російської влади після виборів до Держдуми РФ більше влаштовує Путіна та розв’язує йому руки щодо створення умов для перенесення в разі потреби президентських виборів з 2018-го на 2017-й рік. Фахівці між іншим вказують на важливі нюанси. З одного боку, «Единая Россия» встановила електоральний рекорд, додавши 105 місць у парламенті та вперше отримавши надійну конституційну більшість (що дає змогу змінювати конституцію). З іншого, (за даними російського ентузіаста, фізика Сергія Шпилькіна), явка на виборах до Держдуми становила лише 36,5%, що менше офіційних даних на 11,26%, а результат за списками «Единой России» становив лише 40% - тобто менший на 14,19%. Експерти вказують, що реальних прихильників Путіна у РФ набагато менше, ніж можна уявити. Крім того, видання American Interest (23 вересня) відзначило, що ФСБ поступово взяла під контроль усі фінансові потоки і структури безпеки в країні, а війна «силовиків» у Росії може закінчитися поваленням Путіна. 21 вересня провідний аналітик ЦРУ щодо Росії Пітер Клемент припустив, що Путін висуне свою кандидатуру на виборах в 2018 році і може перейти до більш жорсткого авторитарного правління, оскільки він «серйозно побоюється нестабільності й безладів».

 

То ж у зв’язку із внутрішніми змінами в РФ та збереженням високого градусу у протистоянні Заходу і РФ можна припустити потужну спрямованість російської підривної війни на зміну влади в Україні на тлі просування ідеї щодо замирення та замороження збройної боротьби на сході України.

 

Слід наголосити, що за певних умов реваншизм в Україні може стати можливим – через глибоке розчарування населення діями чинної влади та проведення Кремлем вдалої роботи з формування на Донбасі свого форпосту під українським прапором. То ж вибори на окупованих територіях на сході Україні можуть стати найбільшим викликом другої половини 2016 року.

 

Головні ризики військового характеру

 

Станом на початок жовтня 2016 року можна констатувати відсутність ознак можливого масштабного та високоінтенсивного воєнного сценарію. Ризики військового характеру можуть пов’язуватися із тактичними атаками, обстрілами та загальним продовженням війни низької інтенсивності з метою підживлення власне ідеї збройного протистояння всередині України.

 

Слід звернути увагу на те, що Мінські домовленості дедалі мають все менше перспектив. Росія і в подальшому не змінюватиме тактику боротьби з Україною та формуватиме із Донбасу форпост просування у владу України своїх агентів. Переважна більшість фахівців переконана: не варто сподіватися на політичне врегулювання конфлікту без урахування суттєвого посилення оборонних спроможностей України.

 

Варто звернути увагу на повідомлення Головного управління розвідки Міноборони України (27 вересня), що підконтрольні Кремлю угруповання на сході проводять ротацію, а Росія тим часом постачає їм паливно-мастильні матеріали. В ГУР МОУ переконані, що основні зусилля противника зосереджувалися на ротації та посиленні підрозділів, їх доукомплектуванні та інженерному обладнанні передових позицій на сєверодонецькому, слов'янському, донецькому, маріупольському напрямках. При цьому слід звернути увагу, що для ведення повітряної розвідки позицій сил оборони України угруповання все частіше використовують безпілотні комплекси.

 

Відтак, йдеться про удосконалення форм ведення проти України безконтактної війни, що потребує відповідної реакції військово-політичного керівництва України. А саме, на тлі покращення та удосконалення стратегії переозброєння сил оборони цілком логічним є більш чітке формулювання можливостей вогневих відповідей на агресивні дії противника. Слід наголосити, що лише чітка формула ведення бойових дій на упередження та створення умов для належного захисту особового складу сил оборони України можуть змінити ситуацію у частині застосування Росією воєнного важеля.

 

При цьому безумовно важливим може стати використання вад противника. Цікавим є зауваження начальника Генерального штабу України Віктора Муженка (18 вересня), який вказав на вкрай важливий аспект в організації російських військових навчань «Кавказ-2016». Український генерал вважає, що Росії вдалося задіяти у військових навчаннях лише 10% від запланованої кількості резервістів з Кубані і окупованого Криму, отже, існує та набирає обертів кадровий голод у стані противника. Начальник Генштабу України досить справедливо відзначив, що «свідомі росіяни, етнічні українці не бажають бути людським непотребом і жертвами, задовольняючи загарбницькі амбіції Кремля». Цей індикатор, без сумніву, потребує реалістичного вивчення та використання, а також врахування його у проблематиці формування новітнього вигляду ЗСУ.

 

Також додаткового вивчення та можливостей використання у реаліях потребує заява координатора групи «Інформаційний спротив» Дмитра Тимчука про скорочення Кремлем фінансування підконтрольних йому угруповань на Донбасі (23 вересня). Так, з початку вересня змінено порядок фінансового забезпечення діяльності «органів управління» бойовиків, а «керівництво» «ДНР» та «ЛНР» попереджено про радикальне скорочення витрат з державного бюджету Росії не лише на соціальні, гуманітарні та військові програми, але і на проекти просування «руського міра», в тому числі, на утримання тимчасово окупованих територій сходу України. Тимчук вказує, що це повідомлення викликало протести з боку «ватажка» «ДНР» Захарченка, який наполягає на збереженні «перевіреної» схеми розподілу чергового фінансового траншу з РФ (планувалося після 22 вересня отримати 5,5 млрд рублів, зараз сума «скоригована» до 4,7 млрд руб). Якщо вказані дані підтвердяться, можна казати про цілковиту відмову Кремля від масштабної війни проти України – через нездатність ведення такої війни та занадто малу прогнозовану ефективність реалізації такого задуму.

 

Разом з тим, слід зауважити, що Україна черговий раз неефективно використовує час у частині набуття оборонних спроможностей. Так, військовим відомством визнано, що «постачання летального озброєння в Україну не здійснюється, міжнародне співробітництво у військово-технічній сфері обмежується транспортними засобами, засобами зв'язку, засобами контрбатарейної боротьби. Тож у оснащенні війська слід розраховувати лише на власні сили та можливості». Таке визнання виглядає логічним, але потребує адекватного реагування як у частині переозброєння, так і у частині формування новітнього змісту українського війська.

 

Виклики для України на міжнародній арені

 

Найважливішою подією стали представлені результати дослідження причин катастрофи авіалайнера в небі над Донбасом влітку 2014-го незалежною міжнародною комісією. Її учасники не лише відкинули версії теракту на борту та ураження ракетою або снарядом, випущеними іншим літаком, чи загибелі лайнера внаслідок технічних неполадок на борту, - а й чітко підтвердили початкову версію України: лайнер було знищено російським ЗРК, який прикривав бойові порядки сепаратистів. І хоча члени комісії поки не звинувачують у скоєнні військового злочину безпосередньо Росію (відзначаючи близько 100 чоловік як підозрюваних), звіт JTI (Joint Investigation Team) щодо обставин загибелі рейсу МН-17 став величезним ударом по репутації Росії та може суттєво змінити ставлення до Путіна на Заході.

 

«Однак відсутність звинувачень на адресу Росії не має нікого вводити в оману: у цьому безпрецедентному злочині пошук і покарання винних має принципове значення. Недалекоглядними діями російське керівництво втрачає залишки довіри до своїх слів. Цікаво, що цей процес відбувається на тлі краху російсько-американських спроб знайти спільну мову щодо конфлікту в Сирії», - влучно відзначив в аналізі події відомий політолог Євген Магда (1 жовтня, http://www.unian.net/politics/1549996-ukrainskiy-interes-smertonosnyiy-otchet-prezidentskiy-kazus-i-debatyi-bez-ukrainyi.html).

 

Більше того, важливим продовженням теми стала дипломатична суперечка. Так, МЗС Нідерландів зажадав від посла РФ пояснити критику Москви щодо розслідування загибелі MH-17. 30 вересня послу РФ було доведено, що така необґрунтована критика Кремля неприпустима. Такий перебіг подій може призвести до суттєвих змін сприйняття російської агресії та відповідно до подальшого збереження економічних санкцій проти РФ.

 

Ще однією позитивною для Києва подією стала позиція Сполучених Штатів (17 вересня), що Крим є невід'ємною частиною України, а у США вважають вибори в Криму незаконними. США не будуть визнавати результати голосування на виборах у Держдуму Росії на території окупованого Росією Криму. Низка країн вже заявила, що дотримуватиметься саме такого сприйняття виборів.

 

Означені події важливі передусім через погіршення у першій половині 2016 року сприйняття «української кризи» Західним світом. У цьому контексті не можуть залишитися поза увагою публічні дебати на тему: «Аудит зовнішньої політики: Україна-Росія», які провів Інститут світової політики (28 вересня). Під час заходів фахівці наголосили на посиленні в Європі проросійських настроїв: «Якщо нас сьогодні не почують у Вашингтоні, Парижі і Берліні, навряд чи ми зможемо розраховувати на те, що зможемо змінити цю ситуацію зусиллями громадянського суспільства. Потрібне більш жорстке, більш послідовне доведення позиції України тими, хто здатний це робити, у той спосіб, у який це почує західна аудиторія».

 

Як один із доказів таких тверджень можна навести заяву прем'єра Словаччини Роберта Фіцо, який висловився на користь скасування санкцій проти РФ (17 вересня). Прем'єр-міністр Словаччини серед іншого вважає, що Україна робить для виконання Мінських домовленостей менше, ніж Росія, а також висловився за скасування санкцій Євросоюзу проти РФ.

 

Важливо також звернути увагу на те, що у росіян відбуваються зміни у ставленні до Путіна. Так, директор Левада-центру Лев Гудков зазначив у прогнозі майбутнього Росії такі слова як «стагнація, розкладання держави, соціальна деградація, консервація і апатія» (http://fakty.ictv.ua/ru/svit/20160909-bidna-i-agresyvna-rezervatsiya-prognoz-majbutnogo-rosiyi/). Це симптоматична заява, оскільки починають з’являтися ознаки ланцюгової реакції – розчарування керівництвом РФ не набуло масового характеру, але дедалі більше цей процес торкається лідерів громадської думки та впливових у суспільстві діячів.

 

Виклики у площині економіки

 

Каталізатором стану справ в українській економіці крізь призму оцінок інвестиційного клімату можна вважати заяву впливового експерта Девіда Рубенштейна. На саміті YES співзасновник і співдиректор інвестиційного фонду The Carlyle Group підкреслив, що інвестиціям в Україну заважає її поганий імідж на Заході (17 вересня). Рубенштейн пояснив, що «є проблема з образом України на Заході через події на Донбасі. Та й більшість людей в США не знають про Україну нічого. А коли їм намагаєшся розповісти про Україну, то вони думають, що тут просто війна. Вони не знають про добре освічене населення, природні ресурси, уряд, який налаштований стимулювати інвестиційний клімат, що тут безпечно». Отже, заяву секретаря Національної інвестиційної ради України Бориса Ложкіна про намір залучати по 6-7 мільярдів доларів інвестицій на рік слід вважати на сьогодні далекою від реалій.

 

Виклики енергетичного характеру

 

Друга половина вересня для енергетичного сектора України минула під знаком двох головних подій. По-перше, йдеться про прийняття ВРУ двох надважливих проектів законів: Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП – у другому читанні) та Про ринок електроенергії (в першому читанні). Обидва документи отримали позитивну оцінку спеціалістів. Певною мірою можна сказати, що проголосовані проекти законів - це фундамент реформи енергетичного ринку України (разом з ЗУ Про ринок природного газу). Завдяки першому документу, рівень прозорості енергоринку має всі шанси на збільшення, так само як і покращення незалежності регулятора. Водночас, останні правки до проекту закону про НКРЕКП примушують засумніватися в оптимальному застосуванні його на практиці. Що стосується закону про ринок електроенергії, то це лише перший крок до схвалення остаточного варіанту. Експерти побоюються, що фінальний варіант документу може зазнати суттєвих змін через лобістські зусилля бізнес-груп. Тому подальше затвердження та імплементація законів має бути об’єктом особливої уваги громадськості, а також міжнародної спільноти. Лише комбінація цих двох елементів тиску на владу дозволятиме розраховувати на оптимальний ефект від законодавчих змін.

 

Другою вагомою подією був початок реформи Нафтогазу в частині т.зв. unbundling, який виявив серйозні розбіжності ключових осередків влади щодо бачення реформи. Мова йде про керівництво Міністерства енергетики та вугільної промисловості, Міністерства економіки та НАК Нафтогаз. Суть конфлікту полягає в прагненні отримати шляхом реструктуризації вплив на ключові об’єкти газової інфраструктури. В конфлікт були змушені публічно втрутитися кредитори – ЄБРР. У прийнятому ще на початку липня розпорядженні КМУ щодо графіку та основних принципів розподілу Нафтогазу включено нереальні терміни його виконання. Також неоднозначним є план відділення ГТС і підземних сховищ газу, що може спровокувати технологічні проблеми. На фоні цих недоліків суперечки між органами влади та боротьба за вплив на газовому ринку можуть заблокувати або суттєво пригальмувати реальні реформаторські кроки. Враховуючи це, позитивним кроком було створення робочої групи з реформування Нафтогазу, до складу якої увійшли представники всіх зацікавлених сторін, в т.ч. міжнародних організацій. Конфлікт навряд чи вичерпано, але реакція міжнародних структур та посилена увага з боку громадськості дають надію на позитивний перебіг реформи в майбутньому.

 

Основні виклики всередині держави

 

Саме внутрішні українські виклики набувають найбільшого значення після зменшення рівня небезпеки масштабної війни – остання так чи інакше стимулювала консолідацію та об’єднання суспільства, навіть незважаючи на збільшення недовіри до чинної влади та значні недоліки у керівництві державою.

 

Однією з вагомих проблем України залишається відсутність дієвої стратегії стримування агресії Росії. Досить вагомою може бути ідея керівника Центру дослідження Росії, міністра закордонних справ України у 2007-2009 рр. Володимира Огризка, який під час означених вище публічних дебатів «Аудит зовнішньої політики: Україна-Росія» (28 вересня) запропонував кардинальне вирішення питання стратегії системного стримування країни-агресора. На думку фахівця, «агресора спочатку необхідно зупинити на всіх фронтах, а вже потім будувати з ним відносини». Тому Україні необхідно розірвати дипломатичні відносини з країною-агресором, запровадити візовий режим і нарешті вийти з СНД, не сподіваючись більше на зміну найближчим часом політичної лінії РФ. Дипломат наголосив, що намагання РФ добитися для себе статусу великої держави становить глобальну загрозу, і цю думку необхідно доносити і до західних партнерів. Він переконаний, що політика України має бути не рефлексіями на неадекватні і провокативні дії РФ, а власною проактивною політичною грою. «Лише економічно розвинена та сильна у військовому плані Україна буде цікавою для НАТО, яке дуже потребує, як це видно з документів Варшавського саміту Альянсу, укріплення свого східного флангу».

 

Вочевидь, що до проблеми внутрішньої стратегії відноситься й питання роботи спецслужб. Наприклад, Генеральна прокуратура України лише у вересні відкрила кримінальне провадження відносно колишнього продюсера програми «Подробиці» на телеканалі «Інтер», громадянки Росії Марії Столярової. При цьому досить ґрунтовно щодо ролі телеканалу висловився позаштатний радник міністра інформаційної політики України Дмитро Золотухін (інтерв’ю «Апострофу», 16 вересня): «На жаль, нині жодна інша організація в публічній площині не може протидіяти ані «Інтеру», ані конкретним журналістам, які поширюють російську пропаганду».

 

Фахівець визначив, що з інформаційною політикою «в Україні все погано» і «з нею потрібно ще дуже багато працювати у зв'язку з тим, що нею, на превеликий жаль, протягом попередніх 24 років ніхто не займався». Він переконаний, що створене Міністерство інформаційної політики поки не може бути повноцінним інструментом боротьби з пропагандою. «Офіційний орган, який здійснює інформаційну політику держави, не може застосовувати маніпуляції - він перебуває у жорсткому правовому полі. Якщо Russia Today та інші російські медіа витрачають мільярди доларів, щоб переконати, що розп'ятий хлопчик існує, то простими спростуваннями, що розп'ятого хлопчика не існує, навіть якщо це правда, ми собі не допоможемо», - слушно вказує Золотухін.

 

Також до сфери стратегії відноситься й активна дипломатія, якої поки що бракує. «Ми не використали, на сьогодні й 2% від можливостей у міжнародних організаціях для оскарження військової агресії проти нас. Добре, що це почалося, краще пізно, ніж ніколи. Але те, що це потрібно робити, і у нас є такі можливості, - це безумовно». Таку думку висловив відомий в Україні фахівець з питань безпеки, голова СБУ у 2003-2005 рр. Ігор Смешко (19 вересня).

 

Нарешті, головним питанням залишається розвиток ЗСУ. «Нова армія – це нові українські військові, нові солдати. Дуже мотивовані, патріотичні, професійні та молоді». Саме такі слова можна знайти у промові Петра Порошенка 16 вересня 2016 р. – під час пленарної частини щорічної зустрічі Yalta European Strategy. Але на практиці владою робиться дуже мало для реальних змін у сфері посилення обороноздатності. Хоча Генеральний штаб ЗСУ запланував за рахунок контрактників відмовитися від нової хвилі мобілізації (кожен місяць в ЗСУ приходять близько 6 тисяч контрактників, до кінця року очікується добір 15-18 тис.; до 2016 року в ЗСУ було прийнято на службу за контрактом 53 тис., з яких близько 11 тис. – з числа мобілізованих військовослужбовців), з відпливом не все так добре. Президенту Порошенкові навіть довелося ветувати закон, що дозволяє військовим, які уклали на початку АТО контракти «до завершення особливого періоду», розірвати їх або укласти такі контракти заново (27 вересня). По суті, це є ознакою демотивації певної частини військовослужбовців, і такий стан речей, без сумніву, є наслідком помилкових підходів у формуванні ідеології національного війська. Так само очевидно, що військово-політичному керівництву слід повернутися до розгляду реалістичного мотиваційного пакету та змінити стратегію будівництва ЗСУ майбутнього.

 

Також до даного питання належить налагодження процесу переозброєння війська. Цікаво, що в Міноборони 28 вересня відбувся відповідний брифінг під назвою «Поточний стан та перспективи забезпечення Збройних Сил України озброєнням і військовою технікою» за участі начальника Озброєння Збройних Сил України генерал-майора Миколи Шевцова. Слід наголосити, що даний захід підтвердив побоювання ЦДАКР щодо відсутності намірів військового відомства забезпечувати Армію стратегічно важливими ОВТ. Серед вагомих проектів було згадано лише проходження важливого етапу проекту «Вільха» – створення нової системи РСЗВ на базі РСЗВ «Смерч». А також про наявність програми підготовки до випробувань оперативно-тактичного комплексу «Грім-2». Навіть БМ «Оплот», закупівля яких передбачена Держпрограмою розвитку озброєнь, очікується лише у 2017 році. Питання систем ППО, бойових літаків або безпілотних комплексів не піднімалося.

 

Водночас, важливим стало повідомлення польських партнерів про готовність посилити ВТС з Україною. Так, польський «Промисловий центр оптики» почав постачати українським військовим прилади нічного бачення, системи спостереження для бронетехніки і різне електрооптичне обладнання для особового складу. Після періоду ретельної підготовки угоди про співпрацю з Україною в сфері безпілотної розвідки минулого року в Києві підписана угода з приватною компанією WB Electronics (Rzeczpospolita, 28 вересня).

 

Серед позитивних подій – підписання Президентом Порошенком закону про збереження виплат і окладів військовослужбовцям, які потрапили в полон (28 вересня).

 

А також рішення НАТО збільшити допомогу Україні для реформування сектору безпеки та оборони – такої позиції досягнуто під час засідання комісії Україна – НАТО в Брюсселі 22-23 вересня. У цьому контексті цікавою є думка Сергія Згурця, директора інформаційно-консалтингової компанії Defence Express (22 вересня) щодо необхідної військово-технічної допомоги: «Якщо говорити про те, яку зброю ми хотіли б отримати, то я б із задоволенням виділив би протикорабельні і крилаті ракети. Ті ж ракети «Гарпун», наприклад, можна поставити на будь-яку платформу і створити так званий «москітний флот» для ефективної боротьби з російськими кораблями на Чорному морі. Але давайте згадаємо про те, що є у нас. А у нас є досить ефективні, високоточні протитанкові ракети, які виробляються серійно. На жаль, далеко не завжди особовий склад здатний користуватися українськими засобами ураження. По-перше, місце цих розрахунків не враховано в бойових порядках нашої армії, а по-друге, у нас не передбачена ефективна підготовка фахівців для експлуатації нових зразків озброєнь. Тому перш ніж кричати «дайте нам «Джавелін», є пропозиція в повній мірі користуватися вітчизняним потенціалом, який теж здатний підняти обороноздатність країни».

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues