160709 Україна НАТО6 липня в Українському кризовому медіа-центрі відбулася публічна дискусія на тему: «Варшавський саміт НАТО: як він вплине на спільне на спільне майбутнє України і Альянсу?». Організатором дискусії виступив Інститут Світової політики (ІСП), модератор - Сергій Солодкий, перший заступник директора ІСП, в роботі заходу брали участь представники експертного середовища, громадського суспільства і ЗМІ.

 

Ключовою темою стало публічне обговорення експертами аналітичної записки: «Як Україна може відчинити свої двері для НАТО?», розробленої Німецьким Фондом Маршалла (НФМ) і Центром інформації та документації НАТО в Україні, яку презентував автор, Бруно Лейте, експерт НФМ (Брюссель).

 

НФМ в якості основного елемента своєї місії з поглиблення трансатлантичного співробітництва опікується майбутнім атлантичної архітектури безпеки. НАТО залишається важливою трансатлантичною ланкою і підсилювачем для США, Канади, Європи і країн-партнерів. Відповідно, майбутнє Альянсу – один з найвищих пріоритетів безпеки Заходу і перебуває в центрі уваги НФМ. Нові реалії вимагають від НАТО істотної реакції і більш креативного мислення щодо способу допомоги своїм найбільш вразливим партнерам у відповідь на агресію.

 

Війна в Україні, яку автор називає конфліктом, стала поворотним моментом для зміни ландшафту європейської безпеки. Це загрожує не лише суверенітету України, але й кристалізує зростаючу недовіру між РФ і Заходом.

 

На думку автора, основним пріоритетом для України має бути її внутрішня політика і реформи. Успіх держави визначатиме все інше, в тому числі зміцнення партнерства України з НАТО. Слід передусім розпочати модернізацію усіх сфер врядування, військової сфери і приватного сектора. Україна повинна демонструвати НАТО, і собі також, що вона здатна втілювати реформи і боротися із корупцією.

 

Автор наводить практичні рекомендації щодо партнерства між Україною і НАТО і виділяє елементи стратегічної вразливості партнерства Україна-НАТО до і після Варшавського саміту.

 

Перед партнерством Україна - НАТО сьогодні постає комбінація викликів в різних сферах ризику, сторонам слід усунути низку слабких місць у двосторонніх відносинах. Сигнали, які Україна надсилає до НАТО, дуже зациклені на очікуванні розширення «членстві або нічого». Завищені очікування інтеграції до НАТО були і є слабким місцем української дипломатії. На Бухарестському саміті НАТО 2008 р члени НАТО пообіцяли, що Україна (і Грузія) зрештою будуть прийняті до Альянсу, але поточні політичні умови ускладнюють можливість цього (проблеми в ЄС, небажання США втручатися в європейські периферійні кризи тощо).

 

160709 Україна НАТО 1

Організатором дискусії виступив Інститут Світової політики (ІСП), модератор - Сергій Солодкий, перший заступник директора ІСП.

 

Як вважає Б.Лейте, щоб рухатися до спільного з НАТО майбутнього, Україна має розглянути такі елементи своєї загальної оцінки:

 

1. Зосередити свої сигнали до НАТО на досягненнях, а не очікуваннях. Адже зараз наратив України в Альянсі дуже вузько зосереджений на її очікуваннях щодо членства в НАТО. Тому інформування про успішні перетворення в Україні після Євромайдану, замість бажання стати членом НАТО, краще допоможе протидіяти активній російській дезінформації і негативному сприйняттю України і надасть реальні об'єктивні аргументи, які допоможуть відкрити двері НАТО. На думку автора, Росія і надалі розглядатиметься, як основна загроза для європейської безпеки. Для НАТО вірогідним сценарієм є продовження Москвою розпалювання криз в Україні і Сирії і підтримування заморожених конфліктів у Молдові і Грузії з метою консолідації дещо прогнозованого накопичення військової сили в Східному Середземномор'ї, на Кавказі, у Східній Європі і в Арктиці. Таким чином, НАТО доведеться ламати голову над поведінкою Росії. З одного боку, Альянсу потрібно буде показати потужну військову реакцію на кремлівську стратегію ескалації. З іншого, він також має знижувати напруження у відносинах з Москвою на політичному рівні, щоб зупинити небезпечні військові тенденції.

 

Виходом з цього глухого кута є більш конструктивний діалог як всередині НАТО, так і між НАТО і Росією щодо нового безпекового ландшафту Європи. Країни НАТО, хоча і відмовляються повертатися до «businessasusual» з Москвою в короткостроковій перспективі, проте вони по-різному сприймають російську загрозу, в залежності від того, як далеко знаходяться від кордону з РФ. Ці розбіжності здатні послабити трансатлантичну єдність щодо більш змістовних політичних питань (політика відкритих дверей НАТО або рішення країн-членів про постачання зброї Україні).

 

Всередині НАТО немає консенсусу щодо подальшого розширення на схід Європи. Війна в Україні стала прикладом дилеми НАТО щодо цього. В умовах, що склалися, багато країн-членів вважає, що політика відкритих дверей є обіцянкою, яку неможливо виконати в короткостроковій і навіть середньостроковій перспективі, навіть якщо країна-кандидат виконає усі правові умови і військово-технічні критерії для вступу до Альянсу. Тобто, розширення НАТО на схід перетворилося на занадто велику геополітичну незручність в аспекті відносин з Росією. Більше того, перспектива надання таким країнам як Грузія чи Україна захисту згідно зі статтею 5 Вашингтонського договору, не набирає достатньої підтримки населення в низці країн-членів НАТО.

 

 

2. Інвестувати в поліпшення стратегічних комунікацій (Стратком) як всередині країни, так і за кордоном, за допомогою громадської дипломатії – в боротьбі за серця і розум людей в країнах НАТО. Узгоджена урядова комунікація разом з виділенням більших ресурсів на громадську дипломатію, сприятиме кращому розумінню країни за кордоном. Тому Україні слід продовжувати рухатися шляхом Дорожньої карти партнерства Україна - НАТО в галузі стратегічних комунікацій і обговорювати з НАТО можливість створення нового Цільового фонду стратегічних комунікацій.

 

У2017 р виповнюється 20 років відносин між НАТО і Україною, цією важливою датою треба скористатися для посилення підтримки з боку громадськості. Києву потрібно застосовувати дипломатичні і комунікативні інструменти, щоб заручитися більшою підтримкою з боку населення і урядів інших країн. Проте Україні не вистачає власного наративу, який міг би тривалий час експортуватися і протистояти образу України, який штучно створюється і нав’язується іншими. І нарешті, це недостатнє державне фінансування урядових інституцій, які є головними в аспекті стратегічних комунікацій, в тому числі МЗС та його представництв і місій за кордоном. Без цього неможливо забезпечити необхідну комбінацію дипломатичних і комунікативних інструментів.

 

Ще однією важливою альтернативою є надання невеликих грантів або принаймні сприяння кращому фінансуванню важливих ініціатив громадянського суспільства, таких як Кризовий медіацентр або Громадське телебачення та інших. Такі приватні проекти користуються великою повагою, мають чималу закордонну аудиторію і безпосередньо підтримують зусилля уряду з інформування світу про Україну. Доцільно активніше взаємодіяти з українською діаспорою в Європі і США, яка може відіграти важливу роль, спонсоруючи культурні заходи у своїх країнах і допомагаючи краще зрозуміти українську ідентичність.

 

 

3. Подумати над тим, що Україна може зробити для НАТО, а не лише що НАТО може зробити для неї, вона має продемонструвати свою цінність для колективної безпеки Альянсу. Так, Україна може допомогти своєю стратегічною транспортною авіацією, надаючи для операцій НАТО літаки АН-124 і АН-225; Київ може зміцнювати регіональну безпеку, відтворюючи модель литовсько-польсько-української бригади з іншими членами Альянсу, або підтримати ідею постійної військово-морської місії в Чорному морі, поділитися досвідом участі в сучасній війні (застосування БЛА, проведення розвідувальних та інших місій в урбанізованому середовищі тощо).

 

З огляду на існування низки нових загроз, зараз, як ніколи раніше, жодну країну не запросять до вступу в НАТО доки не буде очевидно, що нове членство об'єднує Альянс навколо спільних інтересів і зміцнює систему колективної безпеки НАТО. Як результат, Україна повинна врівноважувати свої сигнали і просувати своє прагнення до членства в НАТО, водночас досягаючи більш прагматичних цілей за рахунок нових форм співпраці під парасолькою партнерства Україна - НАТО.

 

 

4. Україна сьогодні - єдина країна світу, яка активно бореться з гібридною (і інформаційною) війною, яку веде проти неї велика держава. Україна безпосередньо зазнає агресивних інформаційних і пропагандистських кампаній; експлуатації соціальних мереж; кібернападів; повзучого проникнення сил спеціальних операцій, ополченців і озброєнь; економічних ембарго і саботажу; мереж впливу в політиці і бізнесі; та спекуляцій на проблемах нацменшин. Експерти відносять до форм такої гібридної війни також останні незаконні обмеження (на 90%) та заборони Росією на транзит українських товарів до Казахстану і Киргизстану.

 

Протидія цим новим загрозам вимагає інших підходів і НАТО усе ще не знайшла повної відповіді щодо ролі, яку Альянс може відіграти, допомагаючи країнам-членам і партнерам виробити стійкість до цих загроз. НАТО зараз повертається до основ і здійснює посилення традиційних звичайних сил і засобів оборони, таких як бронетехніка, літаки-винищувачі і фрегати, і тут Україна могла би поділитися своїм досвідом, допомагаючи Альянсу не втратити своєї здатності давати адекватну відповідь на загрози в XXI столітті.

 

Тому важливо створити унікальний профіль України, як країни з багатонаціональним центром передового досвіду ведення гібридної війни. Він був би на користь не лише Альянсу, але й додав би унікальної вартості образу України в очах трансатлантичного співтовариства. Його можна було б використовувати в трьох наступних напрямах: для аналізу і розробки концепцій і доктрин щодо гібридної війни, поширення досвіду, пропонування освітніх і навчальних програм через регулярні курси і семінари, а також поширювати набуті знання серед широкої аудиторії, а також, для відігрівання оперативної ролі центру, спрямовуючи експертів задля посилення практичної діяльності в разі необхідності. Центр міг би залучати персонал з різних євроатлантичних країн на основі двосторонніх домовленостей з країнами-членами і партнерами Альянсу або через офіційну акредитацію НАТО.

 

 

5. Прискорити модернізацію українського військового і оборонного сектора. Український сектор безпеки і оборони має бути модернізований, як заплановано, до 2020 р. Негайної уваги тут вимагають три сфери.

 

По-перше, підготовка і освіта військового персоналу має бути пов'язана з комплексним планом розвитку кар'єри і перспективами зростання. Підготовка має бути орієнтованою на результат і керуватись системою проходження служби і підвищення в Міністерстві оборони, чого нині немає. Більше того, офіцери, які пройшли підготовку в Оборонному коледжі НАТО ті інших американських і європейських військових академіях, повинні мати кращі перспективи підвищення по службі. Багато українських військовослужбовців отримали відмінну підготовку за кордоном, але більшість з них так і не отримала підвищення до рівня прийняття рішень і багато хто вирішив залишити військову службу через відсутність можливостей просування.

 

По-друге, НАТО і Україна повинні оцінити ефективність і результативність п'яти Цільових фондів НАТО, створених для того, щоб допомогти Україні забезпечити власну безпеку і усунути наявні недоліки. Метою Цільових фондів є фінансування політичного і оперативного співробітництва між НАТО і Україною, але адміністративні проблеми і надмірна бюрократія уповільнюють, як повідомляється, втілення проектів. Існують також проблеми інституційної пам'яті, коли провідні країни НАТО змінюють своїх офіцерів, відповідальних за виконання планів співробітництва.

 

По-третє, модернізація Збройних сил України також залежить від модернізації бази української оборонної промисловості. Необхідно створити більше можливостей для встановлення зв'язків між українськими підприємствами оборонної промисловості і їх колегами з Північної Америки і Європи, для створення спільних підприємств, обміну досвідом і кращими зразками діяльності. Незалежні майданчики, такі як нещодавно створений Оборонний і аерокосмічний комітет при Американській торговельній палаті в Україні, могли б сприяти першим крокам в цьому напрямку.

 

 

6. Розвивати дипломатію в тісній співпраці із сусідніми країнами. Україна географічно розташована так, що повинна стати вузлом знань, практичного досвіду і мереж більш широкого регіону. Київ може використовувати культурну близькість до Білорусі для того, щоб допомагати краще розібратися в ситуації всередині цієї країни і таким чином спонукати її до ліберальних цінностей. Насамкінець, Україні варто здійснювати зв'язок із членами НАТО і партнерами довкола Чорноморського басейну для протистояння російській стратегії ескалації і розглянути можливість створення Чорноморського оборонного кластеру.

 

160709 Україна НАТО 2

Експерт Німецького Фонду Маршалла Бруно Лейте.

 

Оцінюючи роботу Б.Лейте в цілому позитивно, експерти тим не менше, піддали її певній критиці та висловили деякі побажання. Зокрема, ніякого конфлікту на Донбасі і в Україні немає, це фактично привнесене ззовні протистояння і пряма агресія Росії, з чим автор цілком погодився. Тому вирішувати військові питання політичними методами навряд чи доцільно. Має бути комбінація засобів, в т.ч. військових. Експерти піддали критиці недостатню увагу, як на їхню думку, саме чорноморському регіону, де з урахуванням анексії Криму агресор сьогодні має можливість розмістити новітні ракетні системи і тримати під прицілом всю Європу. Так, Ігор Кабаненко підкреслив важливість морської складової безпеки в цьому регіоні, яка після фактичного торпедування болгарами румунської ідеї створення Спільної флотилії НАТО опинилася під загрозою. Тим більше, що кількість заходів у Чорне море кораблів НАТО, що не належать країнам регіону, обмежена. За даними Майдану закордонних справ, інтенсивність заходів кораблів НАТО основних класів в акваторію Чорного моря в порівнянні з 2014 р зменшилася в 4 рази.

 

Зі свого боку, Україна має розвивати військово-морське співробітництво, якщо йдеться про наміри вступу до Альянсу, а тут вкрай потрібні нові кораблі, яких ВМС України все ще не мають. Треба змінити континентальний спосіб мислення еліти, яку лякають кошти на нове кораблебудування, наприклад, вартість середнього бойового корабля можна вимірювати вартістю кількасот танків, проте, танки нездатні вирішувати специфічні і важливі бойові завдання, що покладаються на флот. На жаль, розуміння цього поки не бачимо, відтак кораблебудівна галузь за невеликим виключенням залишається в занепаді. А без нових кораблів для ВМС ми будемо просто нецікаві для НАТО в Чорному морі. Може доцільно створити Чорноморсько-Балтійський оборонний кластер, оскільки маємо з Польщею та країнами Балтії спільні проблеми і логічним буде відпрацювати спільне бачення шляхів вирішення та підготовки до спільної оборони?

 

Євген Марчук піддав критиці політику української влади, яка незважаючи на очевидну небезпеку, зволікає з проведенням реформ та не наполягає на вступі до НАТО, всупереч власним заявам. Інакше як можна розглядати відсутність протягом тривалого часу навіть посла України в НАТО? Лише як сигнал, який дипломатичною мовою можна розуміти, як відношення офіційного Києва до проблеми в цілому. Мета –у вигляді вступу України до НАТО, офіційно не проголошується, відповідно, відсутні плани і т.п. Стратегічні плани вступу до НАТО мають виходити від Києва, проте, він сам цього досі не робить! Адже ніхто за Україну вирішувати її проблеми не буде! Експерт також наголосив на необхідності активізації України в частині співробітництва з Альянсом у невійськовій сфері, де майже нічого не робиться, відсутні навіть структури, що мають координувати цю роботу. Домінування військового акценту, що виправдане поточною загрозою з боку Росії, має доповнюватися виконанням чисельних програм невоєнного плану.

 

Іван Заєць назвав головною проблемою влади брак стратегічного бачення вирішення без пекових проблем, відсутність публічних дискусій з цього питання. Втім, наголосив він, не може бути нової України без Європи – це як відповідь прихильникам «нейтрального статусу», ну не може бути за визначенням безпечного і незалежного від Європи «українського хутору». Так само, як нереально говорити про безпеку Європи без України.

 

Що ж стосується рекомендацій для сприяння вступу нашої країни до Альянсу, вони заслуговують на увагу, адже йдеться про точку зору експерта з Брюсселя. І до цього Україні, як країні, що має намір стати членом НАТО, доцільно було б прислухатися. Адже на тлі послаблення ЄС в т.ч. внаслідок рішення Великобританії про вихід лише НАТО залишається гарантією протистояння російській агресії на континенті і в світі.

 

Володимир ЗАБЛОЦЬКИЙ 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues