707938Сьогодні небезпека прямого військового втручання шляхом проведення морської десантної операції за поглядами багатьох військових експертів менша, ніж в березні 2014-го року. Але вона існує. Більш реальний варіант – блокада. У випадку залишення ситуації без належного реагування під загрозою може виявитися торгове судноплавство, поромне сполучення з Кавказом, Туреччиною і Балканами (можливий зрив проекту “Шовковий шлях”), розробка вуглеводнів на шельфі о. Зміїний, інші інтереси України в Чорному морі.

 

Яскравий приклад останнього часу – викрадення російськими кораблями українських нафтовидобувних платформ “Чорноморнафтогазу”  В-312 і В-319, які після втрати Україною Криму залишалися на Одеському газовому родовищі. В Україні значна частина економіки є експортоорієнтованою, блокада призведе до припинення торгівлі зерном, рудою, металом і добривами. Ще один негативний шлях розвитку ситуації – ворожі мінні постановки на українських морських комунікаціях. Сама собою виникає думка, чи не тому Росія повертаючи частину бойових кораблів залишила собі чотири українські тральщики та два найбільш боєздатні корвети. Найкращий засіб приховано ставити міни це підводний човен, а за такої ситуації боротися з ворожими субмаринами здатен один фрегат “Гетьман Сагайдачний”.

 

Зважаючи на головну роль ВМФ РФ у окупації Криму та захопленні об’єктів морської господарської діяльності у виключній (морській) економічної зоні України, а також кількісне і якісне нарощення можливостей російського Чорноморського флоту, логічно шукати форми, способи та засоби протистояння існуючій та майбутній загрозі з морських напрямків. 

 

Важливим аспектом під час вибору напрямів комплектування військ (сил) особовим складом, озброєнням та військовою технікою, є аналіз світових тенденцій в цій галузі. Досвід показує, що застосування збройних сил розвинутих країн світу та визначення напрямів їхнього комплектування завжди визначалося двома основними чинниками: політичною ситуацією і розвитком озброєння та військової техніки. Політична ситуація цілком зрозуміла. Що стосується тенденцій розвитку озброєння та військової техніки то залучатися до боротьби з флотом противника здатні всі види збройних сил в межах досяжності зброї. Разом з тим найбільшими можливостями були донедавна наділені Повітряні сили та Військово-Морські Сили Збройних Сил України.

 

Безсумнівно, починаючи з ІІ світової війни, найбільш ефективною зброєю проти кораблів та підводних човнів була і є авіація, як наземного так і корабельного базування, в тому числі безпілотна. Авіація здатна нести практично всю номенклатуру протикорабельного озброєння: бомби, торпеди, крилаті та некеровані ракети, морські міни, навіть артилерію достатньо великого калібру – літаки “gunship” ВПС США часів в’єтнамської війни мали гармати калібром до 90 мм. Повітряні сили залишаються єдиним видом Збройних Сил України, що мають реальні засоби для боротьби з морськими цілями, але в них є значний обсяг інших завдань та обмежена кількість літаків та вертольотів.

 

ВМС провідних іноземних держав на цей час продовжують оснащуватися корабельним та катерним складом, оснащеним комплексами зброї, достатньо традиційними для останніх десятиліть. Разом із тим ростуть інтелектуальні можливості систем управлення за рахунок впровадження сучасних алгоритмів обробки інформації й прийняття рішень, що реалізуються на основі високопродуктивних процесорів і великих обсягів пам'яті. Широке застосування знаходить супутникова навігація, що додає властивості високоточної зброї ракетам, снарядам і керованим авіабомбам.

 

З іншої сторони, не такою вже далекою перспективою є зміна поглядів на усталені форми і способи застосування сил (військ), визначальними для яких є “традиційні” озброєння та військова техніка. Але на цей час для України, для її Збройних Сил, це завдання на достатньо далеку перспективу. Іде війна і є реальні загрози незалежності та територіальній цілісності держави з морських напрямків. На жаль, внаслідок окупації півострова Крим Військово-Морські Сили втратили більшість кораблів та катерів – носіїв протикорабельних ракет, а також два окремі берегові дивізіони, озброєні протикорабельними ракетами “Терміт” та “Прогрес”. На складах і базах озброєння в Криму залишилися й самі ракети. У підсумку український флот здатен боротися з морськими цілями тільки в межах досяжності ствольної та реактивної артилерії.

 

Найшвидший та при цьому найдорожчий шлях виходу з положення, що склалося – закупка морських озброєнь та їх носіїв іноземного виробництва. При цьому країна ставить себе у залежність не тільки від економіки безпосереднього виробника, але й від зовнішньополітичних чинників – країна-виробник може протягом певного проміжку часу стати партнером агресора та припинити поставки. Логічним виглядає також передача Україні в оренду або на безоплатній основі кораблів західних країн, що відслужили кількадесят років у своїх флотах – за прикладом тієї ж Румунії. Але такий собі осучаснений “ленд-ліз” зажадає збільшення витрат на ремонт корабельного складу за дефіциту комплектуючих, давно знятих з виробництва. Є ще один аспект – невідповідність живлення корабельної енергетики більшості розвинутих країн українським стандартам, що спричинить необхідність доопрацювання місць стоянки у портах та пунктах базування.

 

Іншим шляхом є будівництво кораблів та катерів і розробка зброї до них на власних виробничих потужностях. У 1991 році Україна успадкувала 30% суднобудівельних потужностей СРСР, 65% з яких входили до військово-промислового комплексу. Україна здатна була виробляти усі типи суден і здійснювала ремонт до 70% цивільного і військового флоту СРСР. Перед розпадом СРСР щорічно українські суднобудівники здавали замовникам 50-60 цивільних суден і 10-12 військових кораблів. На цей час разом з Кримом втрачені суднобудівельні заводи “Залів” і Севморзавод (Севастополь) але це все-таки втрата тільки 25% можливостей суднобудування.

 

Проте потенційно великі можливості не означають миттєвої віддачі у вигляді новозбудованих кораблів та катерів. Зазвичай повний цикл конструювання та доведення до серійного виробництва нового корабля, катера, новітніх зразків озброєння для них може нараховувати не один рік та вимагає сталого фінансування. Технічна готовність головного корабля за програмою "Український корвет" (проект 58250) складає близько 17%. та протокольним рішенням від жовтня 2015 року його фінансування припинено Ведеться робота із створення вітчизняного протикорабельного ракетного комплексу, але й вона далека від закінчення. А ворог “біля воріт”!

 

Зважаючи на зазначене вище, в умовах, коли доводиться відроджувати Військово-Морські Сили Збройних Сил України, єдиним реальним, достатньо швидким та відносно недорогим шляхом нарощування корабельного складу є мобілізація та переобладнання цивільних суден. Досвід таких заходів відпрацьований неодноразово за часів СРСР. Наприклад, автору наприкінці 80-х років ХХ ст. довелося бути свідком мобілізаційного навчання Тихоокеанського флоту та Амурської флотилії темою якого була мобілізація суден народного господарства. У підсумку 47-ма бригада охорони водного району Приморської флотилії КТОФ одержала середній риболовний траулер проекту 502ЕМ, який шляхом встановлення торпедних апаратів, реактивних бомбометних установок, кормових бомбоскидачів, артилерійської установки, за наявності штатних засобів радіолокації та чутливої гідроакустики (застосовувалася для пошуку косяків риби) був переобладнаний у малий протичовновий корабель – за українською класифікацією “протичовновий корвет”. До речі зазначений корабель назад у народне господарство не повертався та відслужив у складі Тихоокеанського флоту до списання. 7-ма бригада тральщиків застосовувала деякий час базовий тральщик переобладнаний з малого риболовного сейнера проекту 1338К. На базі проекту 1338К розвідка Тихоокеанського флоту отримала кілька малих розвідувальних кораблів. Для Амурської річкової флотилії суднобудівний завод у Комсомольську-на-Амурі надав плавучі батареї з озброєних двома 122-мм. гаубицями суховантажних барж.

 

project502

Проект 502 у складі рибфлота, нижче МПК на його базі другий зліва у строю 47 бковр КТОФ

project502 2

 

1338K

Проект 1338К

 

Вказаний досвід може бути застосований на теренах нашої держави майже без змін, враховуючи наявність цивільних суден певних проектів та можливість розміщення на протимінних кораблях безекіпажних підводних апаратів розробки Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова (м. Миколаїв). Для виконання завдань протидиверсійної оборони крім зазначених корветів та тральщиків на базі цивільних суден, можуть бути закуплені, або мобілізовані з подальшим дообладнанням катери з напівжорстким корпусом типу Navigator 700 або їм подібних. До речі, під час бойових дій у роки Другої світової війни у складі 14-го загону катерів Азовської флотилії під командуванням старшого політрука Кунікова Ц.Л. застосовувалися кілька спортивних глісерів, озброєних мінометами та авіаційними кулеметами ШКАС. Зазначені катери здійснювали рейди проти приморських та прирічкових комунікацій німців, діючи на мілководді, у плавнях та болотах – з напрямку, де їхньої появи ніхто не очікував. Подібним чином можуть бути дообладнані ті ж Navigator і для сил спеціальних операцій. Корпуси катерів, виготовлені із пластиків забезпечать їм максимальну прихованість від сучасних засобів виявлення.

 

Navigator 700

Катер типу Navigator 700

 

І узагальнюючи сказане: своєчасна розробка та закупівля озброєння та військової техніки потребує наявності організаційно-штатних структур на рівні держави та Збройних Сил, здатних, як мінімум, своєчасно та адекватно реагувати на загрози національній безпеці держави на суші, у повітрі, на морських напрямках, з кіберпростору, а не шукати виходу з кризових ситуацій після їхнього виникнення. А ще політичних рішень вищого керівництва.

 

Володимир ДУБОВЧУК,

старший науковій співробітник науково-дослідної лабораторії

кафедри Військово-Морських СилНаціонального університету оборони України

імені Івана Черняховського

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues