170111 00

Вже за кілька днів знову обраний президент Сполучених Штатів Америки вимовить інавгураційну промову та стане повноцінним господарем Білого Дому. Ця подія, безперечно, вплине не лише на долю американської нації, але може призвести до змін і в досить віддалених від США регіонах. Одним з регіонів що може зазнати суттєвих змін є Близький схід.

 

Під час передвиборчої кампанії Дональд Трамп обіцяв знищити Ісламську Державу, критикував своїх попередників за виникнення війни на Близькому Сході, підтримку джихадистів та посилення Ірану. При цьому він назвав курдів, що воюють з ІД в Іраку і Сирії, «сухопутними військами США».

 

Перемога Трампа на президентських виборах у США, на фоні його передвиборчих заяв і обіцянок, викликає низку запитань щодо майбутньої зовнішньої політики США, передусім, на Близькому Сході. З огляду на це, а також специфіку американських передвиборчих обіцянок в цілому, експерти прогнозують наступний можливий розвиток подій в регіоні.

 

Ісламська Держава та «радикальний іслам»

 

Трамп неодноразово підкреслював, що пріоритетом його близькосхідної політики буде знищення Ісламської Держави (ІД). Зокрема, у серпні 2016 р. він підкреслив, що війна з ІД не може бути відірвана від більш широкої проблеми боротьби з радикальним ісламом. Тут, поруч з ІД, Д.Трамп в якості головних супротивників бачить також Аль-Каїду, Хамас і Хізболлу. Він також зазначив, що необхідно не лише протистояти тероризму, як такому, але й ідеології, що служить його підставою.

 

В цьому контексті він гостро критикував Хіларі Клінтон за отримання грошей від країн, що базуються на радикальному ісламі. Хоча Трамп не назвав ці країни, проте, вважається, що йдеться про Катар і Саудівську Аравію. В якості головних союзників у боротьбі з радикальним ісламом Трамп назвав Ізраїль, Єгипет і Йорданію. Поруч з цим, він заявив, що має намір «шукати спільної платформи з Росією в боротьбі з ІД» (а це необов’язково означає співпрацю), тісно співпрацювати в цьому питанні з НАТО, а також використати Раду Безпеки ООН для запровадження нових санкцій на суб’єктів, що підтримують радикальний іслам.

 

Iран

 

Як і республіканці в цілому, Трамп критично ставився до Joint Comprehensive Plan of Action (JCPA) - угоди з Іраном в частині іранської атомної програми. Республіканці від самого початку підтримували застереження Ізраїлю щодо цього плану. Однак Трамп пішов далі у своїй критиці політики Обами щодо Ірану, а одним з його провідних радників під час виборів був генерал у відставці Майкл Флінн, колишній начальник розвідувального управління міністерства оборони США. Під час передвиборчої кампанії Флінн навіть значився в якості можливого кандидата на посаду віце-президента США (вже після обрання Трампа на посаду президента США той запропонував М.Флінну посаду радника з питань національної безпеки, - прим. ДЕ). У 2016 р генерал видав книжку «Поле Битви: як нам перемогти у глобальній війні проти радикального ісламу та його союзників» («The Field of Fight: How We Can Win the Global War Against Radical Islam and Its Allies»). Співавтор Флінна, Міхаел Ледін, є неоконсервативним експертом-аналітиком, погляди якого вважаються вкрай антиіранськими.

 

Не можна виключати, що це стане вироком для плану JCPA, щонайменше, йдеться про кінець неформальній американо-іранській співпраці на Близькому Сході. На думку Флінна, який у 2004-2007 роках служив у військовій розвідці в Іраку та Афганістані, саме Іран нібито підтримував Аль-Каїду та інші сунітські джихадистські рухи (експерти вважають це відвертою брехнею, адже шиїтський Іран в принципі не може підтримувати сунітські структури, в т.ч. Аль-Каїду). Втім, з огляду на таку дивну логіку, ані Іран, ані іранські союзники („proxy”) не можуть бути союзниками США.

 

Ірак

 

Трамп також активно критикував політику Обами і Буша щодо Іраку (в т.ч. саму інтервенцію) за те, що, за його словами, вона призвели виключно до посилення позицій Ірану в регіоні. З точки зору Флінна і Трампа, Ірак є країною, що перебуває в занепаді і під впливом Ірану, а відтак не становить вартості в якості союзника для США. Це може бути сигналом до радикальної зміни американської політики в Іраку.

 

Напередодні президентських виборів Флінн написав для Foxnews аналіз перебігу подій в Іраку, де піддав гострій критиці початок операції із звільнення м. Мосул, називаючи її передчасною. Генерал назвав помилкою Обами відсутність плану на період після визволення Мосулу і визначення, хто саме буде там мати владу. Флінн вважає, що ініціативу там перехопить шиїтська міліція, яку він особисто вважає ворожою до США терористичною організацією. Відтак, внаслідок можливих етнічних чисток можуть постраждати насамперед суніти. Флінн також прогнозує конфронтацію в цьому регіоні між Туреччиною і курдськими загонами Робітничої партії Курдістану (РПК), які вважаються союзниками Ірану. Не можна виключати, що Трамп може прийняти таку точку зору власного радника і обмежить військову співпрацю з урядом у Багдаді. Натомість, він може зробити ставку на уряд Регіону Курдистан на території Іраку.

 

Курдське питання

 

Кілька разів під час передвиборчої кампанії Трамп згадав курдів з очевидною симпатією. Більш того, в одному з інтерв’ю він навіть назвав курдів в Іраку і Сирії «сухопутними підрозділами армії США» у війні проти ІД. Варто відзначити і проізраїльські настрої Трампа, що поруч з тихою підтримкою курдів ізраїльтянами в Іраку і Сирії матиме наслідки щодо наступної територіальної інтеграції обох країн. Ізраїль зацікавлений у створенні незалежного Курдистану. Найкраще це може відбутися в рамках як Регіону Курдистану (Ірак), так і Рожави (Сирійський Курдистан). Така країна від самого початку буде натуральним союзником Ізраїлю з огляду як на добрі сучасні ізраїльсько-курдські стосунки, так і на наявність спільних ворогів.

 

Такий варіант створення незалежної курдської держави об’єктивно одразу ж матиме наслідком її регіональну ізоляцію, яку пережив свого часу Ізраїль. Це мало б наслідком конфлікт курдів з Багдадом, шиїтськими загонами та Іраном. Варто згадати також, що курди зараз вже займають певні спірні території (в т.ч. Кіркук).

 

До того часу, поки Курдистан становить частину Іраку, Іран не зацікавлений у шиїтсько-сунітському військовому протиборстві в цій країні, адже бажає мати Ірак слабим, нестабільним, але єдиним і без громадянської війни. Пріоритетом Тегерану є збереження територіальної цілісності Іраку під керівництвом проіранських урядів у Багдаді. Однак, якщо Курдистан оголосить про незалежність, наслідком цього будуть дії Ірану на підтримку іракських шиїтських загонів, щоб захопити спірні території. Тому можна передбачити, що адміністрація Трампа насамперед буде активно озброювати та навчати бійців Пешмергі – курдських загонів в Іраку.

 

Сирія

 

Ще більше складною є ситуація в Сирії, де американські військові понад півроку навчають та озброюють загони Сирійських Демократичних Сил (СДС), що головним чином складаються з курдів загонів народної самооборони YPG/YPJ. Коли у 2011 р почалася «Арабська весна», адміністрація Обами в т.ч. Хілларі Клінтон, підтримала повстанців з загонів Вільної Сирійської армії (ВСА), більшість з яких (щонайменше зараз) вважається джихадистами. Трамп піддав це гострій критиці, то ж, можна сподіватись на відхід США від такої політики. Пропозиція «пошуку спільної платформи для боротьби з ІД» з Росією слід розуміти в якості формалізації розподілу сфер впливу у Сирії – РФ отримає південну частину провінції Алеппо і території на захід від р. Євфрат, а США – території на північ від Алеппо та на східному березі річки.

 

Також можливо, що США почнуть створювати свої військові бази в Рожаві (Західний Курдистан), а також в іракському Курдистані. Не можна виключати, що американці будуть зацікавлені в об’єднанні обох курдських анклавів, адже не зацікавлені у конфлікті всередині курдської спільноти. До того ж, це відповідатиме інтересам Ізраїля. Ймовірно, США нададуть військову допомогу СДС (поставки озброєнь) з метою здобуття м.Ракка чи навіть м.Дейр аз Заур.

 

У випадку, якщо Росія відкине угоду з США на умовах Трампа, американці можуть висловити бажання оволодіти (за підтримки СДС та т.з. Нової Сирійської Армії, що діє в пустелі на кордоні Іраку з Йорданією) усієї східної Сирії аж до кордону з Йорданією. Це означатиме зміну балансу сил на півдні Сирії і відокремлення як Іраку, так і Ірану від Дамаску. Проте, такий сценарій вимагатиме збільшення американської участі, тоді як Трамп обіцяв його скорочення.

 

Туреччина

 

Зазначений вище сценарій для курдів не відповідатиме інтересам Туреччини. Однак Трамп в одному з інтерв’ю висловив переконання, що спроможеться погодити співпрацю з Туреччиною та курдами. Відомо, що Пентагон вже протягом багатьох місяців намагається лавірувати між Туреччиною і СДС, що поки спрацьовує, але невідомо, як надовго. Водночас, Туреччина все більше поглиблює відносини з РФ, що дратує американських військових, задоволених співпрацею з СДС.

 

Американці не мають сумніву, що лише СДС зможуть захопити Ракку. З іншого боку, ставка на Туреччину, як варіант realpolitik, теоретично дозволяє США взагалі не втручатися в справи. Щоправда, Пентагон, до рад якого Трамп має прислухатися більше, ніж Обама, не має довіри до Туреччини. До того ж, ставка Обами на Малікі в Іраку, як на «сильну особу» і союзника США, який дозволить американцям піти звідти, виявилася невдалим прикладом «realpolitik».

 

Звертає на себе увагу та обставина, що ані Трамп, ані Флінн якось не згадували Туреччину в контексті боротьби з радикальним ісламом, в т.ч. з ІД. З іншого боку, адміністрація Обами не мала твердої політики по відношенню до Туреччини, яка могла б схилити її до поступок. Туреччина в цілому може втратити на конфронтації з США, як це вже було у 2003 р. Але під тиском вона може погодитись із створенням незалежного іракського Курдистану із столицею в Рожаві.

 

В рамках анти шиїтського ставлення Трампа і його адміністрації це може корелюватися з можливою передачею США Туреччині протекторату над сунітськими районами в Іраку і Сирії (в т.ч. Мосул). Проте, це лише спекуляція, адже проект створення такого «суніленду» є дуже ризикованим, адже він не обов’язково матиме підтримку сунітів в Іраку, та й сама ідея турецького протекторату не буде підтримана арабами.

 

Саудити та інші арабські країни

 

З певністю можна сподіватися на покращення відносин США з Єгиптом, які погіршилися після повалення в цій країні уряду президента генерала Сісі. Відновлення співробітництва має полегшити боротьбу з ІД в Лівії (за участі сил генерала Хафтара). В той же час, поки невідомо, як можуть розвиватися відносини США із Саудівською Аравією.

 

З одного боку, антиіранська налаштованість Трампа вигідна для саудитів, адже вони ведуть з Іраном свою досить напружену і складну проксі-війну, в т.ч. на території сусіднього Йемену.

 

З іншого боку, Трамп підтримав положення JASTA (Justice Against Sponsorship of Terrorism Act), фактично спрямовані проти Саудівської Аравії і пригрозив виведенням американських військ з території королівства, вважаючи, що воно повинно більше платити США за свою оборону і захист. Ані Трамп, ані Флінн навіть не розглядають Саудівську Аравію і Катар в якості союзників США в регіоні. Більш того, їх вважають за джерело загрози (розповсюдження ідеології радикального ісламу).

 

Вітольд РЕПЕТОВИЧ,

www.defence24.pl

 

Переклад

Ukrainian Arabic Chinese (Traditional) English French German Italian Portuguese Russian Spanish